Розмова зі старшим сапером відділення піротехнічних робіт Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС у Хмельницькій області – Олегом Грибовським.
На жаль, про міни у нас тепер знають навіть діти у садочку. І той фактор, що для нас настали небезпечні воєнні часи, не можна виключити. До того ж, мова йде про доволі таки «не воєнну», а терористичну тактику російських окупантів. І це безліч історій про суцільне мінування територій України, на яких вони перебували тимчасово. Міни розкидані щільно і усюди. І, якщо з часом після визволення, надзвичайникам вдалося очистити землі Чернігівської, Київської, Харківської та Херсонської областей, проте на «вбивчі сюрпризи» іноді все ж таки натрапляють звичайні громадяни. І роботи піротехнікам вистачить ще на довгі роки.
З розмови в учбовій аудиторії зі старшим сапером Олегом Грибовським дізнаюся, що з таким процесом як «розміновування», українці познайомилися за часів Другої світової війни. Тоді спеціалістів у цій сфері було мало: багато чоловіків або не повернулися з фронтів, або були понівеченими, тому і не могли виконувати піротехнічні роботи. Були випадки, коли для робіт по розмінуванню територій залучали жінок. За тиждень до цієї розмови, я саме почула історію від «дитини» Другої світової війни. Яскрава розповідь про те, як на полях, коли пасли худобу, сільські діти просто гралися мінами. Нерідко, під час тих ігор бували і смертельні випадки.
Зараз у нас інші часи, але, як зазначає надзвичайник, ми ще не оговталися від подій минулого, бо до сьогодні продовжують знаходити небезпечні сюрпризи в землі з часів Другої світової. І при цьому вже займаються ліквідацією нових наслідків.
За час війни українці почули тисячі історій про заміновані іграшки, тіла та навіть поранених тварин…
Все просто: коли йдуть активні бойові дії, зазвичай, випускається велика кількість боєприпасів з різних видів озброєння. Від стратегічної авіації та морських ракетоносіїв – до артилерійських і танкових снарядів. Серед них є ті, які долітають «до цілі», руйнуючи все навколо себе, є також категорія снарядів, які не розриваються. Проте їх бойова частина все ще становить реальну загрозу. Паралельно з цим відбувається процес замінування ворогом безпосередньо «ближче до землі». У військовій практиці мінують стратегічно важливі дороги та об’єкти інфраструктури, щоб техніка противника не мала змоги легко дістатися до цілей. Але за час війни українці почули тисячі історій про заміновані іграшки, тіла та навіть поранених тварин…
“Все це має знешкоджуватися, зараз ми цим і займаємося безпосередньо, – розповідає Олег Грибовський. – Проте, ми ще досі знаходимо німецькі боєприпаси, а тут нам, будь ласка, нова війна та нові знахідки».
Міни повсюди, а не тільки на військових стратегічних об’єктах
Старший сапер відділення піротехнічних робіт Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС у Хмельницькій області Олег Грибовський служить надзвичайником понад два десятки років. У 2004 році чоловік вирішив спробувати власні сили в новому напрямку – пішов здобувати фах сапера. Проводив роботи з розмінування по області, потім почався період підривів складів з боєприпасами по території України.
Олег Грибовський служить надзвичайником понад два десятки років. У 2004 році вирішив спробувати власні сили в новому напрямку – пішов здобувати фах сапера
«Новобогданівка, Лозова, Ічнянський район Чернігівської області (2004, 2008 та 2018 роки відповідно – прим. автора) – я приймав безпосередньо участь у розмінуванні цих складів, а також ліквідовував наслідки. Тоді ще не було війни, проте за пару років на сьогодні ми розуміємо, чий це слід і для чого то робилося», – розповідає надзвичайник.
В 2014 році, коли розпочалася окупація України, Олег Грибовський їздив на розмінування в Донецьку область. А з лютого 2022 роботи стало в десятки разів більше. Він безпосередньо приймав участь у розмінуванні деокупованих територій Харківської та Чернігівської областей.
«Я був два рази в Харківській області: восени минулого року та навесні цього. Балаклія, Ізюм, Борова… Харківська область дуже щільно замінована, тому що окупанти там зперебували пів року. І за цей час вони робили собі такий «захист»: мінували поля, лінії електропередач, подвір’я. Міни повсюди, а не тільки на військово стратегічних об’єктах», – розповідає сапер.
Перші дні війни, згадує піротехнік, в Хмельницькому для нього були майже не відчутні. Проте, коли почалися прильоти по області та надзвичайник на власні очі побачив реальні уламки від ракет – прийшло усвідомлення того, що відбувається.
«У ракети є двигун та є бойова частина. Якщо в двигуні порох вигорає, то там лишається ще бойова частина. Ось саме бойову частину ми забираємо і потім знищуємо в кар’єрі. Такі випадки були, коли, навіть її збиває наше ППО, і ракета не спрацювала, а просто падала. Таких «порожніх» прильотів по територіях було за цей час досить», – розповідає Олег Грибовський.
Коли пересічний громадянин знаходить такий «цілий боєприпас», то одразу має зателефонувати на номер 101 або 102. Фахівець, який прибуває на місце події, встановлює калібр та тип боєприпасу, а також складає заявку для саперів на його знешкодження. Інша ситуація складається з мінами: вони не помітні та їх багато.
«Зазвичай, територію мінують, щоб не дати змогу пройти ворожій техніці та піхоті, – розповідає піротехнік. – А ми знаходимо місця, де замінування відбувається при відсутності всілякої логіки. Наприклад, кусок поля, одразу недалеко від місця дислокації російських військ. Ну, мінували собі й мінували, можливо, їм такі накази давали командири. Або садиби та городи. І багато випадків було, коли цивільні поверталися до своїх домівок та підривалися у власних дворах».
Каже, про безліч випадків хитрості при мінуванні розповідали і київські колеги по фаху. Польова дорога попід лісом, дорога спеціально перекрита поваленим деревом, і швидка, об’їжджаючи перешкоду збоку, потрапляє на мінну пастку.
А після нещодавніх подій з підривом Каховської ГЕС, які трапилися у Херсонській області, з’явилося явище «дрейфуючих протитанкових мін». Зазвичай ці міни «заводять» (приводять у бойову готовність) при встановленні. Легкий пластиковий корпус дозволяє їм легко плисти за течією. За словами надзвичайника, основна загроза від таких мін – їх подальше замулення в ґрунті після того, як спала вода. Якщо її видно, це добре, бо біля неї можна поставити вибухівку та знищити. А якщо її не видно… тут потрібен тільки час.
«Розумні» міни нового зразка та радянські аналоги
Мінують території як зразками радянського виробництва, так і вже сучасними розробками. Наприклад, міна зразка 2018 року ПОМ-3 «Медальйон». Вона діє на амплітуду кроків людини. Штир, який знаходиться в землі, ловить вібрацію від руху, і коли ціль підходить до міни на відстань 17-18 метрів до неї, міна здетоновує. За такої відстані міну, зазвичай, важко помітити. Росіяни стверджують, що ця сучасна міна «розрізняє» амплітуду кроків тварини, цивільної людини і, навіть, військового. Проте, перевірити правдивість цього твердження поки що не вдається. Міна небезпечна та підступна, ліквідовують її за допомогою спеціальної техніки або просто розстрілюють.
Російська міна зразка 2018 року – ПОМ-3 «Медальйон» діє на амплітуду кроків людини
А ще є прототип протитанкової міни радянських часів – «ПОМ-2». Пластиковий корпус та мінімум залізних елементів роблять її майже невидимою для приладів по розмінуванню. Були випадки, коли під ними залишали «сюрприз» для саперів – підкладали ще одну міну. Є також цей вид мін і з металевим корпусом.
Осколкова загороджувальна міна ОЗМ-72 або «Відьма». Перше її бойове застосування відбулося в ході Афганської війни. Ставиться, як правило, на розтяжці. Коли детонує, підстрибує на вісім метрів у висоту, і 2400 уламків – роликів, які знаходяться всередині неї, розлітаються навсібіч. Тобто шанси на життя після зустрічі з такою міною мінімальні. В народі її охрестили «відьмою» за специфічний «рик» при детонуванні.
Протитанкова міна «ПОМ-2» та осколкова загороджувальна міна ОЗМ-72 («Відьма»)
Протипіхотна фугасна міна «ПМН-2». Серед військових знана як «чорна вдова», свою назву отримала ще за часів Афганської війни. Щоб міна здетонувала, їй необхідно навантаження від 5 до 15 кілограмів. Як правило, цей тип міни відриває нижні кінцівки.
Міна «пелюстка». Існує вона в двох варіантах – «ПФМ-1» або «ПФМ – 1С». Підступна міна, вона, як правило, відриває стопу людині. Міна широко застосовувалася в Афганській війні. Через незвичну форму пластикового корпусу діти нерідко сприймали міну як іграшку й отримували серйозні поранення або гинули. Завдяки антирадянській пропаганді серед афганського населення набула поширення теорія, що ПФМ-1 була спеціально спроєктована, щоб приваблювати дітей, але форма міни просто обумовлена аеродинамікою.
«МОН-50». Має корпус з пластику, всередині – вибухівка з уражаючими елементами. Міна такод радянського зразка. Назва говорить про те, що відстань її «вбивчої сили» становить 50 метрів: на таку відстань розлітаються уламки
Різні види гранат. Можуть встановлюватися на розтяжках або вистрелюватися з гранатометів безпосередньо. Проте, частіше за все саме гранатами користуються при «негуманному мінуванні». Запобіжне кільце знімається, а тримати важіль «доручають» стороннім предметам: побутовим речам, дитячим іграшкам, валізам і, навіть, пораненим свійським тваринам.
Подвійне навантаження під час війни: ліквідація наслідків та знайомство з новими видами боєприпасів
Беззаперечно, що українських надзвичайників у всьому світі вважають надлюдьми. Бо за майже півтора року активних військових дій майже по всій території України, вони в реальних умовах перевірили всі свої знання. Та, попри це, постійно продовжують навчатися, бо в умовах війни стикаються з новими видами боєприпасів, який застосовує ворог.
«За приклад тут можна взяти всім відомі «Шахеди», – розповідає старший сапер Олег Грибовський. – Особисто я «шахед» не розбирав, проте хмельницькі спеціалісти вже встигли познайомитися з його бойовою частиною. Окремо ми знайомилися з безпілотними ударними літальними апаратами. З колегами-військовими розбираємо різні види дронів. Є, до речі, ще велика категорія саморобних вибухових пристроїв, які виготовляються диверсантами та, безпосередньо, російськими військовими. І тут також велике поле для фантазії», – відмічає піротехнік.
Не так страшно, проте, роботи вистачить ще надовго
Робота по розмінуванню української землі не зупиняється ні на хвилину. Для цього залучають спеціалістів-піротехніків ДСНС, Нацполіції та військових структур. Йде також постійний набір на навчання молодих фахівців та спеціалістів за фахом сапера. Навчання в умовах війни пришвидшене: після теорії образу збори та проходження практики в різних точках України.
Навіть при постійній підготовці піротехніків, їх постійно не вистачає. У військовий час першочергово розмінуванню підлягають об’єкти критичної інфраструктури – лінії електропередач, вузли водо та газопостачання, станції зв’язку та основні транспортні гілки. Після завершення цього етапу всі сили кидаються на розмінування інших територій та об’єктів.
Для виконання робіт по розмінуванню територій України залучають спеціалістів-піротехніків ДСНС, Нацполіції та військових структур
«Так, принаймні, було у нас під час роботи на деокупованих територіях Харківщині, – розповідає Олег Грибовський. – Фахівці роблять прогнози на тривалий процес по розмінуванню всієї території України після Перемоги. Нам буде потрібно, за приблизними розрахунками, витратити на це 70 років. Але нам допомагають у цьому фахівці з інших держав: і знаннями, і технікою. Тому воно не таке вже страшне і глобальне, але роботи ще буде вистачати».
Краща допомога – стати відповідальним
Звичне бажання людей, які повертаються на деокуповані території до своїх домівок, полягає в пришвидшеній роботі саперів. Проте ліквідувати всі небезпечні сюрпризи «за сьогодні-завтра» навряд чи вдасться, наголошують фахівці.
Пришвидшити процес розмінування та шукати міни самотужки теж не варто. Єдина допомога полягає в свідомій відповідальності, уважності та обережності за власне життя та життя своїх близьких. Надзвичайники нагадують: якщо ви знайшли небезпечний предмет, одразу сповістіть про це відповідні служби за номером 101 або 102, та в жодному разі не намагайтеся самостійно знешкодити боєприпас.
Читайте також: Фейки про український контрнаступ та поранення Буданова: підбірка тижня
