Герой загинув 4 квітня 2022 року на Харківщині.
До свого 50-річного ювілею захисник Віктор Протас з Хмельниччини не дожив кілька місяців. Без батька залишилися троє дітей. Про життєвий шлях Героя розповідає його молодша сестра Людмила.
«Віктор народився 13 серпня 1972 року. Ми жили в селі Подолянське, що на околиці Віньківців. Після 9-го класу брат пішов до профтехучилища вчитися на водія. Дуже любив машини, розумівся на них, знав толк у ремонті. Здобувши освіту, Вітя пішов до армії. Служив у військово-морських силах аж на Новій Землі. Звідти привозив мені фотографії білих ведмедів…» – розповідає сестра.
Віктор Протас служив у третій окремій танковій Залізній бригаді. Фото: з сімейного архіву сестри Людмили.
У молодості Віктор дуже полюбляв займатися фотографуванням, сам проявляв негативи, друкував знімки. Тож і за три роки армійської служби своє захоплення не покинув.
Зі служби молодий чоловік повернувся в рідне село. Проте друзі та знайомі називали його не інакше, як «матрос». Це друге ім’я назавжди «приклеїлося» до Віктора.
Останній бій Герой прийняв на Харківщині у квітні 2022-го року. Фото: з сімейного архіву сестри Людмили.
Трудовий шлях чоловіка був доволі різноманітним. Довелося трудитися і в колгоспі механізатором, на місцевому маслозаводі, у приватних підприємствах зварювальником, обслуговувати машини, був дальнобійником. Спробував і заробітчанського хліба й у Польщі.
…У чоловіка були донька та два сини.
У 2014-му році чоловік одним з перших рвався на війну з рашистами. Не раз «штурмував» місцевий військкомат. Проте не брали.
«У нього було захворювання шкіри, тому до війська не хотіли зараховувати, – каже сестра. – Але він дуже наполягав. Говорив: «Якщо не я – то хто?». Тож таки він добився свого. Потрапив у 72-гу механізовану бригаду. Воював, аж поки у 2015-му не отримав поранення. Осколки з ноги видаляли і в Хмельницькому шпиталі, й у Вінницькому».
Орден за сина мати отримала після його смерті. Фото: з сімейного архіву сестри Людмили.
За свою звитягу та мужність Віктор Протас нагороджений медалями «Учасник АТО», «За оборону рідної держави», «За участь в антитерористичній операції» та іншими відзнаками.
Тоді на війну Віктор більше не потрапив. Поранення таки давалося взнаки – боліли ноги. З дружиною проживав у Деражні. У лютому 2022-го року саме готувався вчергове їхати до Польщі, де останнім часом був на заробітках.
«24 лютого йому вже подзвонили з військкомату. А 25 він вже їхав на війну. Спочатку запропонували бути медбратом, бо ще в армії отримав відповідні навички. Проте Вітя відмовився. З товаришем переговорили, й вирішили записуватися у третю танкову бригаду. Воювати довелося на Харківщині – на Ізюмському напрямку. А 4 квітня до нас додому прийшов воєнком і повідомив, що Вітя загинув…», – поділилася наболілим сестра.
Як саме сталася трагедія, рідні достеменно не знають. Хотіли розпитати побратима, який приїхав на прощання, та не встигли – його викликали в частину. Проте з того, що вдалося з’ясувати, Людмила зрозуміла – брат загинув чи то біля танка, чи у ньому. Машина горіла. Був вибух.
Поховали Героя на кладовищі у Віньківцях. Вже після його смерті старенькій матері вручили синовий орден «За мужність» ІІІ ступеня. Минулого року сержант Віктор Протас також посмертно удостоєний медалі «Незламним героям російсько-української війни» та нагрудного пам’ятного знака 3-ої окремої танкової Залізної бригади «63 ГСАДн» (гаубичний самохідно-артилерійський дивізіон).
Нагадаємо, що на Ізяславщині попрощалися з воїном Юрієм Морозюком
