Фраза «Тут почалася війна» залишиться курсивом у «Житті вічному».
Хмельницький письменник Юрій Даценко розпочинає сезон презентацій четвертого роману із серії ретродетективів про пригоди проскурівського хірурга Якова Ровнєра «Життя вічне».
Нагадаємо, у першій книзі «Пастка для різника» читач спостерігав за пригодами головного героя, який розслідує вбивство повій у Проскурові. У другій – «Книга в камені» – Яків втягнутий у конфлікт двох могутніх родів у старовинному Кам’янці-Подільському. Події третього роману «І стало світло» відбуваються у Меджибожі. Наразі світ побачив вже четвертий роман письменника.
Писалось речення два довгих місяці
Подія, на яку очікували поціновувачі творчості подільського митця, відтермінувалася майже на рік.
«23 лютого минулого року я писав до першої години ночі, – пригадує Юрій Даценко. – Неймовірна втома не дала навіть закінчити речення, тож відклав цю роботу до ранку, знаючи, що в терміни вкладаюся, адже, згідно з котрактом, у видавництво мав здати роман до кінця місяця. А зранку… почалася війна».
…Кава за кавою, безперервний перегляд стрічки новин, постійні телефонні дзвінки, приймання вдома друзів-переселенців, поїздки до військкомату та волонтерських організацій… В такій продиктованій часом круговерті письменник кілька разів відкривав ноутбук, читав недописане речення, з наміром взятися до роботи, але, як мовиться, не йшло. Перечитав розділ контракту під назвою «Форс-мажор», перекинувся кількома словами у соцмережі з видавцем… Аж через два місяці закінчив речення, посередині якого для усіх наступних поколінь назавжди залишиться курсивом «Тут почалася війна».
І ось врешті на початку цьогорічного лютого син письменника традиційно сфотографувався біля стосів новеньких, щойно віддрукованих у харківському видавництві, книжок.
«Я безмежно вдячний Харкову, – констатує Даценко. – Навіть не уявляю, як можна працювати в таких умовах».
Майже три сотні «Вічного життя» з автографами уже відправилося до тих, хто навіть у період війни робив передзамовлення.
Подільські містечка на зламі епох
Саме тим і полюбився стільком українцям наш хмельницький Даценко, що поєднує детективний сюжет з атмосферою трилера та історичним підґрунтям, адже багато подорожує, захоплюється історією та краєзнавством, грунтовно досліджуючи їх. У його творах, де переплітаються і історичні факти, і фантастика, і жахи, і пригоди, – майже 70 відсотків реалій.
Події серії ретродетективів, яких власне має бути п’ять, розвиваються протягом ледь більше пів століття, при цьому вміщуючи кілька епох, кілька держав: адже перші пригоди молодого Ровнєра розпочинаються в російській імперії, у 1890-их роках, в заключному романі мова йтиме про пригоди 72-річного головного героя в 1942-ому, уже в Радянському Союзі.
У своїх романах, окрім захоплюючого детективного сюжету, Юрій Даценко, популяризує Подільську глибинку. Фото: з архіву письменника
У своїх романах, окрім захоплюючого детективного сюжету, Юрій Даценко, популяризує Подільську глибинку, роблячи акцент на історичній значимості обраних населених пунктів, вплітаючи у канву реальні постаті.
У першій книзі «Пастка для різника» читач зацікавлено спостерігав за пригодами головного героя, який розслідує вбивство повій у Проскурові. У другій — «Книга в камені» — Яків втягнутий у конфлікт двох могутніх родів у старовинному Кам’янці-Подільському. Події третього роману «І стало світло» відбуваються у Меджибожі: Ровнєр береться за чергове інтригуюче розслідування, в ході якого й сам може стати злочинцем.
До слова, романи пов’язані між собою лише головним героєм, саме тому їх можна читати в довільному порядку. Хоча варто наголосити, що наразі в книгарнях є в продажу (бо вчергове додруковані) й перших три романи.
Про «Життя вічне»
Події четвертого (до слова, ємкішого від своїх попередників, адже налічує 400 сторінок) роману відбуваються у 1921 році в Сутківцях, за тридцять кілометрів від Хмельницького, де є знаменита церква-фортеця 15 століття.
Проскурівський лікар Яків Ровнєр за примхою долі перебирається до цієї історично славної, проте маловідомої місцини. Незабаром до села прибуває столичний комісар, цікавиться руїнами місцевого замку, під яким, подейкують, існує таємний підземний хід. Комісар влаштовує масштабні розкопки. І все недарма: під руїнами справді щось є. Але звідки про це було відомо комісарові? Яків не може повірити у звичайний збіг. Усе це якось стосується колишнього власника села Тадеуша Грабянки, про якого кажуть, начебто він володів скарбом. Яків Ровнєр починає власне розслідування. І що глибше він копатиме в древню історію роду Грабянок, то небезпечнішою виявиться правда. Адже там, посеред кісток та таємниць, оповитих павутинням, заховано не просто скарб, а могутню силу, здатну змінити хід світової історії.
Майже три сотні «Вічного життя» з автографами уже відправилося до тих, хто навіть у період війни робив передзамовлення. Фото: з архіву письменника
Чому саме Сутківці
На запитання, чому саме Сутківці стали місцем перебігу подій у «Житті вічному», сайту «Є» письменник відповів: «Це дуже цікава місцина, шкода, що туристично маловідома. Сутківці для мене – місце сили. Черпаю натхнення і збагачуюся винятковою енергетикою в місцевому храмі, хоча й складна у нього доля: і з реставрацією, і з відновленням, і навіть з переходом від московського патріархату до Православної церкви України. Тут настільки цікаві історичні факти, на які чомусь ніхто не звертає уваги. Насправді у селі ніби все ж побував той славно- чи, пак, сумнозвісний на весь тогочасний прогресивний світ граф Каліостро, а ця подія обмежена одним реченням у Вікіпедії. Окреслив у своєму романі я й історію ще однієї знаної особистості – графа Мархоцького, про якого ми теж знали зовсім мало до (дякуючи Володимиру Захар’єву) відкриття музею у Миньківцях. Доволі цікавий історичний персонаж – Грабянка, який володів в тому числі і Сутківцями».
Взагалі, переконаний Юрій Даценко, це село – напрочуд цікаве історично, воно мало б притягувати туристів, як магніт: «Я буду дуже радий, коли хтось, прочитавши мою книжку, приїде сюди на екскурсію, як це часто траплялося після виходу попередніх романів».
До слова, історичними стежками Проскурова, де відбувалися події першого роману, Юрій проводив екскурсії. Чи планує подібне у Сутківцях, відповів: найімовірніше, оформить-продумає все необхідне і презентує ідею тамтешній молоді: «Це село варте, аби про нього розповідали і підносили на загальний туристичний рівень».
Про книги у військовому рюкзаку
Юрій противник того, аби творчих представників прирівнювали до бійців та називали бійцями творчого фронту. Бо, каже, як можуть називатися бійцями ті, хто в безпеці і теплі, не відчув на собі, як це – щохвилини ризикувати життям.
Сутківці, переконаний Юрій Даценко, напрочуд цікаві історично, вони можуть притягувати туристів, як магніт. Фото: з архіву письменника
«Я часто задумуюся, – розмірковує, – а чи правильно я роблю? Чи тим займаюся, що потрібно? Але коли отримую з фронту світлину своєї книжки у військовому рюкзаку, стискає дикий щем, і я переконуюся: моя справа у наближенні Перемоги теж потрібна. Я роблю те, що вмію».
До слова, Юрій Даценко, філолог за освітою, проводив з переселенцями курси, як він їх назвав, лагідної українізації, навчаючи української мови російськомовних переселенців. Зараз займається індивідуально з бажаючими перейти на українську мову. Незабаром планує відновити групові заняття. Наразі Юрій ледь не щодня презентує четвертий роман, адже запрошують у школи й бібліотеки, дописує п’ятий, який планує здати до друку на початку літа.
«Рашисти палять в окупованих містах українську літературу, – обурюється митець. – Та я переконаний: після нашої Перемоги, а це вже швидко, ми відправлятимемо українські книги, в тому числі і мої, у знищені бібліотеки».
