Ольга Романів
Лілія Лайкун, українка, яка переїхала до Німеччини, розповідає: «Мені часто кажуть: «Я думала, що жінка-водійка їздитиме гірше, а ви дуже акуратно керуєте». Пасажирів дивує і фізична частина роботи – наприклад, як швидко я завантажую важкі валізи. Чесно кажучи, вже маю для цього власну схему».
Про це розповідає Хмельницький Онлайн
Щоранку Лілія сідає за кермо автобуса в німецькому місті Пассау. Після переїзду сюди вона опанувала нову професію, пройшовши курси німецької мови та навчання в автошколі. У будні Лілія возить дітей до школи, а на вихідних – туристів або футбольних уболівальників, які часто запрошують її подивитися матчі. Про свій досвід роботи водієм автобуса в Німеччині Лілія розповіла проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
Нові горизонти після війни
До початку повномасштабної війни Лілія жила в селі Ракошино поблизу Ужгорода, працюючи логісткою в міжнародній транспортній компанії. Внаслідок вторгнення багато вантажівок застрягли в Європі, і її компанія припинила діяльність.
«Уже на четвертий день повномасштабного вторгнення друзі почали запрошувати мене до Європи, але я не хотіла виїжджати. Відчувала, що маю допомагати тут, в Україні. Тож я зайнялася логістикою гуманітарних вантажів», – поділилася Лілія.
Зрештою, на прохання дітей, вона переїхала до Німеччини в червні 2022 року, де отримала тимчасовий захист. Вона відразу почала вивчати німецьку мову, відвідуючи курси, які тривали щодня по чотири години.
«Після курсів я щодня додатково займалася по три-чотири години, користуючись Duolingo, слухаючи подкасти та заучуючи тексти. Без постійних занять вдома було б складно скласти іспит», – зазначила вона.
Лілія успішно отримала рівень B1 з німецької мови, а згодом пройшла навчання з політики та історії Німеччини. Однак постало запитання: «Куди податися далі?» Вона завжди любила водити, тому чоловік сестри порадив їй пройти курси на керування автобусом.
Курси досить дорогі, доступні не всім
«Для цього потрібно отримати лист від автобусної компанії про те, що їм потрібен водій. Такі курси досить дорогі і залежать від бюджету міста», – пояснила Лілія.
Зрештою, Лілію запросили до центру зайнятості, де їй погодили покриття витрат на навчання в автошколі. Після цього вона записалася на курси, які дозволили їй отримати спеціальний документ для керування в Німеччині на два місяці.
«Теоретичну частину я проходила російською, оскільки здобувала права на декілька категорій: легкові автомобілі, вантажівки та автобуси. Теорія була складною – понад 100 питань», – зазначила вона.
Перші кроки в новій професії
Завдяки попередньому досвіду Лілії легко давалися практичні заняття. Вона успішно отримала посвідчення за чотири місяці навчання, а її перший робочий день випав на початок навчального року в Німеччині.
Мені дали спробувати шкільний маршрут
«Я 12 вересня вийшла на роботу, спершу отримала шкільний маршрут. Для новачків компанія пропонує легші завдання на короткі відстані», – розповіла Лілія.
Згодом вона почала возити дітей до школи на постійній основі, а на вихідних брала міжміські рейси. Лілія вже відвідала Відень, Франкфурт та Нюрнберг.
Вранці я виїжджаю о шостій, роблю перший рейс
«Мій графік стабільний, я маю регулярні перерви, які можу використати для особистих справ», – додала вона.
Лілія також зазначає, що на туристичних рейсах графік нестабільний, адже водій має самостійно планувати маршрути.
Виклики та позитиви роботи
За півтора року роботи водійкою автобуса Лілія пережила багато стресових ситуацій. Одного разу, в Регенсбурзі, вона приїхала забрати туристок, але пасажирок не виявилося на місці.
Довелося телефонувати іншим пасажирам і вибачатися за затримку
«Я знала, де маю стояти, але пасажирки почали кричати на мене. На щастя, місцевий водій допоміг мені», – розповіла Лілія.
Крім стресових ситуацій, Лілія зазначає, що є й позитивні моменти, такі як поїздки на футбольні матчі, де вона отримує підтримку від уболівальників.
«Фанати запитують: «Дайте нам Лілю-водійку», – поділилася вона. – Це дуже цікава робота, бо ти постійно з людьми».
На запитання про стереотипи щодо жінок-водійок, Лілія відповідає, що не відчуває упередження. «Пасажири дякують і роблять компліменти», – підсумувала вона.