Яна Слюсар допомагає наближати Перемогу.
Яна Слюсар народилася у Святвечір. У час, коли транслювалася телевізійна служба новин. Тому, жартують батьки, така надміру допитлива, творча й цікавиться геть усім.
Їхній сусід, тоді ще просто звичайний вчитель, щирий українець з активною громадянською позицією, патріот до глибини кісток, а нині Герой України Микола Дзявульський, ім’я якого носить її школа, приходив з дружиною, щоб розділити з сім’єю радість народження донечки. В силу віку вона його й не пам’ятає, проте гордиться й шанує його подвиг та гідний життєвий шлях, про які знає з постійних розповідей рідних, численних шкільних заходів.
Пишається дівчинка й багатьма знайомими, які нині наближають Перемогу на передовій і в тилу. Чекає з фронтових доріг свого хрещеного. Щоднини молиться, щоб якнайшвидше прозвучало з новин «Україна перемогла! Попереду – відбудова!». Щоб зателефонували родичі, які нині під окупацією, що у них все добре, й запросили у гості. Щоб врешті українська дітвора навчалася без сигналів тривоги, страху й паніки. Щоб не навколішки, а з квітами Перемоги зустрічали своїх, живих Героїв у всіх населених пунктах. Щоб малюнки-обереги, старанно створені маленькими невтомними ручками, передавати не у бліндажі й окопи, а вручати особисто. Щоб на шкільних заходах вони, оті сміливі Герої сьогодення, розповідали учням, як боролися з лютим ворогом, який колись звався братом. А вона у перший день проголошення Перемоги напише про неї вірш. Для того й активно відвідує шкільний патріотичний гурток юних поетів.
Патріотичною символікою власного виконання маленька патріотка прикрашає весь будинок
…П’ятикласниця Шепетівського навчально-виховного комплексу №1 імені Миколи Дзявульського Яна Слюсар уже має у своєму творчому доробку кілька патріотичних віршів. Не один її малюнок, просякнутий любов’ю до України, оберігає воїнів на передовій. А стіни її кімнати геть усі обвішані українською символікою власного виконання. З перших днів повномасштабного вторгнення висить над її ліжечком розфарбований і склеєний з чотирьох аркушів паперу український двоколор. Зовсім по-дорослому розмовляє Яна з тими, хто ще й досі не може збагнути, «какая разница, на каком языке разговаривать», або не до кінця усвідомлює, що в країні – війна, чи з тими, хто «втомився» від неї в глибокому тилу.
Виручені від браслетиків кошти пішли на ЗСУ
У ті перші лютневі криваві дні Яна разом з мамою Оленою – помічницею виховательки в дитячому садочку, батьком Юрієм – працівником Шепетівської міської ради й на шість років старшим братиком Іллею стали активно допомагати місцевій територіальній обороні.
«У нас є автівка, – розповідає Олена, – тож необхідне збирали вдома. Якось вмить організувавшись, зносили консервації, посуд, овочі сусіди, друзі і знайомі. Закуповували всі разом потрібне у магазинах і відвозили хлопцям». Згодом долучилися до плетіння сіток, виготовлення окопних свічок, продукції тривалого зберігання…
Малюнки дівчинки стають оберегами на фронті
«Я з друзями продаватиму свої вироби, аби Захисникам коштами допомогти», – сказала минулорічної зими батькам. У дівчинки було чимало власноруч виготовлених колечок з бісеру, браслетиків з резиночок і стрічечок, які на уроках з трудового навчання вчилася робити). Торговими точками юних волонтерів ставали людні місця у Шепетівці. Дитячі вироби знаходили своїх нових власників, а скринька «На ЗСУ» стрімко поповнювалася гривнями.
«За чотири дні тоді вторгувала Яна майже п’ять тисяч гривень, – констатує ненька. – Щоправда, до круглої суми ми ще трохи доклали».
Відтоді дівчинка, як і багато її ровесників, як мовиться, з головою занурилася у волонтерство. І до шкільних ярмарків долучається, усіляких смаколиків з мамою готуючи, й макулатуру збирає, й в інших потрібних заходах бере участь. А ще Яна, окрім того, що гарно навчається, знаходить час й на розмальовку картин за номерами, й на алмазне малювання, й басейн відвідує… Дівчинка охоче проводить час зі своєю улюбленицею – собачкою Кнопою, яку забрала із притулку. Такі вони, діти війни, які згодом гордо зватимуться дітьми Перемоги!
