Головна Новини Локальний туризм під час війни: як навчитися цінувати своє – радить Ігор Байдак

Локальний туризм під час війни: як навчитися цінувати своє – радить Ігор Байдак

by Max

Він розповів про туризм під час війни, виклики сьогодення, потреби, а також проблеми, з якими стикаються .

Багато з нас погодяться, що одні з найяскравіших спогадів пов’язані з подорожами. І не важливо, чи відвідуємо ми нові місця і міста самостійно, з сім’єю чи екскурсійною групою. Нове – це завжди цікаво. Звісно, що, зазвичай, є бажання поїхати кудись далеко та до розрекламованих місць, про які всі говорять та якими всі захоплюються. Проте початок повномасштабного вторгнення вніс свої корективи і у сферу як українського туризму загалом, так і локального зокрема. На тлі цього прийшло розуміння того, що цікаве та надзвичайне може бути і поруч з нами чи у сусідній області. Отже, про туризм як про один із важливих інструментів не тільки відпочинку, але й підтримки своєї країни у такий переломний час – у розмові з хмельничанином та екскурсоводом Ігорем Байдаком.

Зустрічі у центрі Хмельницького, які рятували

Ігор Байдак – екскурсовод зі стажем. Під час зустрічі чоловік згадує, що посвідчення екскурсовода отримав ще у 1979 році в Одесі у піонерському таборі. Отже, цьогоріч він буде святкувати ювілей своєї професійної діяльності – 45 років. Туризм та краєзнавство – не основна його професія, скоріше, як зазначає сам Ігор Байдак, – сенс життя.

Початок війни хмельничанин зустрів у рідному місті та з перших днів добровольцем записався до лав територіальної оборони. Зрозуміло, що в той час кожному було «не до екскурсій»: навколо страх та паніка. Втім, зовсім неочікувано екскурсійна діяльність почала в таких умовах набирати обертів.

«Я казав, добре, що це сталося, але погано, що за таких обставин. У нас за короткий час в місті з’явилося багато переселенців. Та і на постійне проживання, тікаючи від війни, до Хмельницького з Києва приїхала моя колега – пані Юлія. Саме вона перша запропонувала мені разом проводити екскурсії для тих людей, які знайшли прихисток у місті. Зізнаюся, що тоді на цю пропозицію я відреагував не дуже радо: йде війна, танки «під порогом стоять» та і я сам готувався радше обороняти своє місто, а не проводити екскурсії», – згадує Ігор Байдак.

З цією пропозицією чоловік запропонував звернутися до місцевого Центру допомоги внутрішньо переміщеним особам. І ідею там підтримали. Так за кілька тижнів – у березні 2022 року – відбулася перша піша екскурсія середмістям Хмельницького, яка з часом почала тільки набирати популярності серед вимушених гостей міста. Перша, проте доволі масштабна, розповідає екскурсовод, – на ній були присутні 340 людей зі всіх областей України. Для того, щоб було добре чутно його розповідь про історичні аспекти Хмельницького, чоловікові доводилося вилазити на сходи та шукати підвищення.

Піша екскурсія для переселенців. Хмеьлницький, 2023

Одна з піших екскурсій середмістям Хмельницького для внутрішньо переміщених осіб. Фото: з фейсбуку Ігоря Байдака

«Мої знайомі потім розповідали, що збоку це було схоже на організовану акцію протесту. Після цього я зо два тижні не міг розмовляти. Але це стало початком моєї волонтерської діяльності: я почав проводити екскурсії постійно впродовж 8 місяців, двічі на тиждень жителів зі всіх областей України водив центральною частиною Хмельницького, – згадує першу екскурсію після початку війни Ігор Байдак. – Таку екскурсію, коли в одному потоці йдуть українці майже зі всіх областей, більше не зібрати, але я кажу: не дай боже її зібрати знову! Проте тепер у мене безліч друзів і фанатів по всій Україні, деякі з них вже спеціально приїжджають саме до мене на екскурсії зі своїх міст».

За час проведення піших турів по місту, за словами екскурсовода, відбувалося різне. І лунали повітряні тривоги, під час яких група змушена була заходити у бомбосховища, і проведення екскурсій для однієї людини. Але є одне, що хмельничанина тоді вразило: що його розповіді завжди уважно слухали. Саме цей момент і допоміг усвідомити всю важливість проведення таких заходів – люди їх потребували, таким чином не тільки на декілька годин відволікалися від існуючої подекуди важкої реальності, але й єдналися та знаходили нових друзів.

Підвал фортеці замість бомбосховища

Через деякий час поновилася потреба у виїзних екскурсійних турах, продовжує свою розповідь Ігор Миколайович. З одного боку, їх не можна порівняти з «допандемічною» кількістю, проте тенденція на збільшення запитів все ж таки прослідковується. Люди хочуть не тільки відволіктися від побутових проблем, але й відкрити та переосмислити для себе країну, у якій живуть. Виїзні екскурсійні тури зараз здебільшого взяли на себе роль терапії – це стосується сімей з дітьми та військовослужбовців, які знаходяться на лікуванні чи реабілітації у шпиталях. Зрозуміло, що і всім іншим також хочеться зняти таким чином стрес та переключити свою увагу на щось інше.

«Особливо, на мою думку, це стосується сімей з маленькими дітьми, бо зараз, як відомо, саме наші діти більш за все потерпають від навколишніх подій, які пов’язані як з воєнними діями, так і з сімейними трагедіями. Діти України вже, на жаль, травмовані: деякі фізично, більшість – психологічно. І такі поїздки для них також виконують реабілітаційну роль. Бо всі знають, що самі цікаві спогади – зі спільних сімейних чи колективних поїздок. Тому попит на такі подорожі почав відроджуватися саме зараз, бо батьки розуміють цінність такого проведеного часу разом», – говорить Ігор Байдак.

Самчики, Случ, Хмельниччина, листопад 2023

Самчики, Случ, листопад, 2023. Фото: Ігоря Байдака

Популярні екскурсійні напрямки серед «не місцевих» – Чернівці – Кам’янець-Подільський – Хотин та Маліївці, Сутківці чи Межибіж. За словами Ігоря Миколайовича, і Хмельниччина, і західна Україна стає відкриттям для тих, хто вперше знайомиться із цими місцинами. Війна накладає іноді свої правила: траплялися поодинокі випадки, коли група майже не вилазила з бомбосховища, бо цілий день лунав сигнал повітряної тривоги. Але якщо це екскурсійний тур фортецями та замками, додає Ігор Миколайович згодом, то там завжди є де сховатися та все ж таки отримати сформований спогад до своєї скарбнички про те, що ти “ніц не побачив, але цілісінький день провів у підземеллі”.

Літо на Городоччині

Літо на Городоччині. Фото: Ігоря Байдака

«Зараз на літо підготуємо щось ще додаткове. Бо, наприклад, якщо про Кам’янець-Подільський чули більшість людей, то Зарваниця для них – зовсім невідома назва. Проте коли вони туди потрапляють – дивуються, що ніхто їм про таке місце раніше не розповідав. До речі, у мене майже до вересня вже заброньовані всі вихідні для екскурсійних турів».

Зберегти не можна знищити (самостійно поставте розділовий знак)

Регіональний туризм, який набирає популярності серед українців зараз, – дуже гарна тенденція для розвитку місцевих громад. Втім, туристи відкривають для себе іншу сторону медалі – локальні історичні пам’ятки, здебільшого, не цінуються, «тримаються на патиках» та бездумно, а іноді і цілеспрямовано, нищяться. За свою екскурсійну діяльність Ігор Байдак був свідком сотні актів вандалізму, коли з групою приїздив у різноманітні місця.

«Я завжди кажу одну річ: це зробив не хтось, а свої. Простий приклад, у нас в Хмельницькому є алея авторських лавочок коло будинку міськради, які свого часу місту подарували підприємці. Одну з них – прикрашену трояндами – викував мій друг Олександр Беляєв. Через деякий час ті троянди магічним способом з тієї лавочки почали одна за одною зникати. Таке місце – також одна з туристичних цікавинок Хмельницького. І це ніяк не було пов’язано з війною, розумієте? – ділиться своїми роздумами хмельничанин Ігор Байдак. – У нас зараз практично гинуть Самчики, не кажучи вже про приватні палаци, які також або знаходяться в сумному стані, або взагалі нікому не потрібні. В деяких місцях можна побачити, як історичні пам’ятки в буквальному сенсі тримаються на патиках – патиками підпирають елементи архітектури, які відпадають».

Тенденція такого ставлення до свого зберігалася впродовж багатьох років, зізнається він. Туристи відверто дивуються занедбаному станові архітектурних пам’яток в Антонінах. За словами екскурсовода, навіть і розрекламовані пам’ятки та міста мають такі самі проблеми: зараз місцями «падає історичний Кам’янець», бо необхідно комплексно вирішувати такі питання, а не «латати те, що необхідно залатати».

Антоніни, Хмельниччина

Палац в Антонінах, вересень, 2023. Фото: Ігоря Байдака

«Я маю надію, що Перемога принесе не тільки незалежність та свободу, а також допоможе розпочати процес усвідомлення себе та своєї ідентичності, а також навчить людей потрібному ставленню до господи, в якій ми всі з вами живемо. Тим паче, що за повних два роки військової агресії ворог долучився до знищення десятків, якщо не сотень історичних та архітектурних пам’яток українців. А до цього періоду свої «корективи» у культурну спадщину України внесла свого часу славнозвісна радянська влада. Звісно, у наш час вже немає такого відкритого варварства та руйнування свого, але є ще багато спірних моментів. Незаконні забудови, бездумне знесення різних пам’яток, навмисне занедбання окремих історичних будівель, щоб потім вони не підлягали відновленню та були придатні для знищення. Я вже не кажу про екологічну складову природних заповідників. Проте зараз у нас ще залишилося, що показати та подивитися, тому наскільки можливо в таких умовах, будемо діяти».

Особливості екскурсій для військових

Пропозицію провести екскурсію для військових, які перебували на той момент у шпиталі Хмельницького, Ігор Байдак також отримав від друзів. Багато деталей розповідати він не став, проте наголосив, що ці тури для нього були особливі, тому що потребували іншого підходу у спілкуванні. Зазвичай, розповіді про історичне надбання міста з такими слухачами виходять більш «повільними», зазначає чоловік, бо у групі є ті, хто пересувається за допомогою милиць або візка. Це необхідно було враховувати. Одна з ситуацій навчила також звернути увагу на те, що люди, які повернулися з війни, мають і психологічні особливості. На одній із перших екскурсій для військових, згадує Ігор Миколайович, йому довелося перепросити за сказані необдумано слова. Третє питання, з яким волонтери стикнулися безпосередньо вже після завершення екскурсії – неможливість потрапити на спільний обід у закладах Хмельницького, бо, зазвичай, таким чином волонтери хотіли віддячити захисникам.

«Тоді ми помітили, що хлопці свого часу готові були віддати і своє здоров’я, і втратили частину тіла, а до багатьох закладів вони навіть не можуть потрапити – елементарно, немає можливості та умов для того, щоб люди просто заїхали на візку всередину. Така ж сама ситуація складається і у деяких музеях. І в цьому є своя специфіка, бо військові не дуже полюбляють, коли їм допомагають, основний для них пріоритет – вони можуть та хочуть зробити це самостійно», – розповідає Ігор Байдак.

Екскурсія Хмельницьким для військових

Одна з піших екскурсій для військових, які перебували на лікуванні і реабілітації у міському шпиталі. Квітень, 2022. Фото: з фейсбуку Ігоря Байдака

Хмельничанин розповідає історію, яка трапилася в одному з реабілітаційних центрів для хижих тварин з хлопчиком, який був у інвалідному візку. На вході до парку стоїть турнікет, потрапити через нього всередину дитині було неможливо. Тоді дитину з візком 6 чоловіків змогли підняти та «перенести» через “вертушку”. З військовими таке – не пройде, зізнається.

«Це не про неможливість то зробити, а про те, що для наших захисників така дія по відношенню до них неприпустима. І таких непристосованих мість чимало… Звісно, не всюди таке, але з доступністю трохи біда», – зазначає Ігор Байдак.

Декілька разів хмельничанин виступав у шпиталях перед захисниками, – читав свої вірші та гуморески з авторської книги «Байдактар». І зустрічав від воїнів ту саму щирість та невимовну силу, яку часто помічав під час екскурсій.

«Мене завжди надихала та щирість, з якою наші військові, попри пройдені випробування, поводяться. Там навіть відповідь на привітання «Слава Україні!» від них звучить максимально відверто з жагою до життя. Такому повчитися необхідно насправді пересічним, які ходять на двох ногах. Ну і присутність специфічного гумору, який допомагає справлятися з труднощами. І для мене вони найкращі слухачі», – говорить Ігор Миколайович.

Майже невідомими стежками рідного краю

«Мої улюблені туристи-активісти – маріупольці, і я нарахував, що кожних два тижні ми великими групами виїжджали з ними у подорожі. Надивилися всього – від Львова до Острога. Ось ми з ними наразі запланували знову велику поїздку в Бережани на Тернопільщину», – так розпочинає свою відповідь на завершальне питання про майбутні екскурсійні тури Ігор Байдак.

У цьому туристичному сезоні чоловік вирішив зробити акцент на маловідомих великому колу людей місцях Хмельниччини. Чому? Бо на цій землі є багато цікавих історичних, мальовничих та культурних місць, які можуть багато розповісти про життя краю та патріотичне виховання майбутніх поколінь. Додатковим фактором є те, що такі подорожі не займають багато часу та не потребують значних грошових витрат, а по якості не поступаються європейським екскурсійним турам. Дієва формула: затрати мінімальні, результат максимальний не тільки для себе, але й для тієї громади, яка буде приймати туристів, розповідає екскурсовод. Чоловік впевнений, що починати пізнавати світ потрібно із того місця, де ти живеш.

В особливому ряду, звичайно, стоїть Дністер у будь-яку пору року. Влітку, наприклад, дуже популярними є прогулянки по Дністровському каньйону на теплоході. Величі та красі цієї річки дивуються навіть ті, хто все життя споглядав Дніпро у рідному місті.

Дністер наприкінці літа.Хмельниччина

Дністер на прикінці літа 2023 року. Фото: Ігоря Байдака

«Дністровський каньйон – найбільший у Європі, який захоплює своєю мальовничістю – всі ці скелі, водопади, велика кількість птахів, знаменита дністровська юшка в поєднанні із цікавими розповідями. Ми цей напрямок також будемо розвивати. До речі, в захваті від цього місця і туристи з Європи. Я колись мав змогу порівняти каньйон у Македонії з нашим. Зрозуміло, шо український набагато більший. В літню пору також їздимо на голубі озера та водоспади, щоб бути ближче до води».

Зараз хмельничанин займається розробкою маршрутів для креативного туризму. До прикладу, є ідея скласти гастрономічний тур Хмельниччиною, бо за останні роки в області з’явилися можливості дегустувати не тільки зіньковські ковбаси, але й багато різноманітної продукції. Власні виноробні, сироварні, теплиці, равликові ферми… Як не дивно, каже, але з початком війни кількість приватних фермерських господарств зростає в геометричній прогресії. Так, здебільшого це бажання людей, які втратили все і вимушені були шукати прихисток в іншій області України, знайти справу, яка би приносила гроші. Але з тим – це також про вдалий початок розвитку для сільських громад: у дії формула – «свій до свого по своє». Як зазначає Ігор Байдак під час розмови, це не тільки буде смачно та самобутньо, але й підтримає приватні невеликі господарства у їх розвитку.

«Ми завжди, чомусь, дивимося кудись далі, а краси свого краю здебільшого не помічаємо. От в цьому і полягає моя місія, щоб люди помітили «у нашому саду розквітлу вишневу гілку». Тому, наприклад, на кожне своє день народження у квітні я висаджую кілька дерев у місті, у мене для цього навіть є розроблений план. Я тепер свідомо вибираю місця для посадки, щоб ніхто не зміг то викопати чи якось по-іншому знищити. В цьому році буду висаджувати кілька дерев на території садочка «Білочка» у Хмельницькому, а також у дворі одного з навчальних закладів. Раніше висаджував по одному, тепер зрозумів, що треба трохи прискоритися. Ось у цьому і вбачаю свою місію та хочу більшій кількості українців показати красу нашої країни».
 

Читати ще

Новинарне агентство “Хмельницький Online”. Видання не несе жодної відповідальності за зміст і достовірність фактів, думок, поглядів, аргументів та висновків, які викладені у інформаційних матеріалах з посиланням на інші джерела інформації. Усі запити щодо такої інформації мають надсилатися виключно джерелам відповідної інформації.

Головне

Останні новини