Головна Новини «Доня мусить бути щасливою, як хотів її тато»: Віталій Гуменюк з Хмельниччини загинув за три місяці до народження донечки

«Доня мусить бути щасливою, як хотів її тато»: Віталій Гуменюк з Хмельниччини загинув за три місяці до народження донечки

by Max

23-річний ярмолинчанин віддав життя за Україну, не встигнувши потримати на руках донечку.

Голос і посмішка тата, його глибокі щирі очі. На них п’ятимісячна Аміночка реагує по-особливому тепло. Адже чує й бачить їх з першого дня від народження. На відео, яке раз-по-раз прокручує ненька, і світлинах, які висять на усіх стінах кімнати й над дитячим ліжечком.

Немовля так принишкло заслуховується, коли мама розповідає про татуся, й у силу віку свого ще ніяк не може збагнути: ну чого ж ті нестримні сльози постійно стікають із рідних очей. Спостерігає, як щополудня одягає мама батькову військову форму і, залишаючи її на бабусю, котра прибігає з роботи на обід, йде до нього, до тата. На кладовище…

23-річний старший лейтенант, командир взводу 58-ої окремої мотопіхотної бригади, ярмолинчанин Віталій Гуменюк віддав життя за Україну, не встигнувши потримати на руках донечку. Йому назавжди залишилося 23.

Вітасик і Санька

25-річна Олександра Гуменюк щодня розповідає донечці про тата, про неймовірні і щемні моменти такого короткого подружнього щастя. Про те, як вони її чекали, про останні чітко виведені слабкою рукою в альбомі для малювання слова «Я вас дуже сильно кохаю»… Й про те, що насправді померла вона, Вітасикова Санька, у той момент, коли запищав апарат у реанімації шпиталю, сигналізуючи, що серце коханого зупинилося.

…Санька, тоді вже студентка-першокурсниця Дрогобицького педагогічного вишу, приїхавши до рідних Ярмолинців на зимові канікули, звично пішла до шкільного спортзалу, адже змалку кохалася в спорті. Одинадцятикласник Віталій на той момент уже мав за плечима чимало спортивних здобутків (а скільки ще їх було попереду!).

Віталій мав чимало спортивних здобутків…

Він помічав її завжди, бо ж вчилися в одній школі, та не наважувався підійти. Вона ж тоді, 30 грудня, уперше з ним познайомилася. З тих пір, впродовж усіх цих шести років, 30 числа кожного місяця неймовірно закохана пара влаштовувала свято, якщо ж Віталій у цей час був на бойових завданнях, неодмінно присилав кур’єра з подарунком.

На День закоханих, у ті ж канікули, Санька освідчилася Вітасику, так вона його називала, у валентинці. Знала ж бо: його надмірна скромність не дасть зробити перший крок. З тих пір вони були нерозлучні. Разом писали дипломні, подорожували. Не раз їздила Санька до коханого в академію Сухопутних військ у Львів, на полігон в Чернігів, і навіть в зону АТО/ООС (молодому офіцеру довелося воювати на сході з 2019-го). А у травні 2020 року дівчина, махнувши рукою на кар’єру, переїхала до обранця у Шостку, адже пообіцяла, що куди б його, кадрового військового, не призначили – поїде за ним.

Віталій був кадровим військовим, закінчив Академію Сухопутних війск

Коли офіцер тривало (по рокові) був на бойових завданнях на сході, вони при найменшій нагоді виходили на відеозв’язок. Молодий командир важко переживав втрати своїх хлопців, виснажувався й втомлювався, проте незмінно впевнено стверджував Олександрі: все добре. Він ніколи-ніколи її не засмучував. А побратимам зізнався: «Якби не Санька, не було б з мене офіцера».

Щоразу на очі набігають сльози, коли згадує, як хлопець з тремтячими руками й голосом, з величезним оберемком троянд і вишуканою каблучкою робив пропозицію. Як щасливо кружляла у весільному вальсі. Як швидко збіг медовий тиждень у Затоці. Як у новорічну ніч подарувала Вітасику коробочку з позитивним тестом на вагітність, і як він ледь не плакав від радості, ніжно кутаючи в обійми дружину.

Олександра пообіцяла, що куди б його, кадрового військового, не призначили – поїде за ним

Під обстрілами «Градів» її забрала мама

…23 лютого подружжя до часу ночі дивилося футбол.

«А о другій вже подзвонив Дмитро, ротний Віталія, наш старший дружба, – пригадує Олександра, – сказав «Почалося». Вибіг. Навіть не взяв заздалегідь (тижнів два уже було тривожно) зібраного рюкзака. О шостій ранку подзвонив, аби я не виходила з дому, бо орки проривають кордон. Увечері за мною приїхала мама з вітчимом (батько героїні нашої оповіді загинув, як та була маленька, – авт.). 25-го під щільними обстрілами і «Градами» ми поверталися до Ярмолинців. Волею долі на чернігівській трасі натрапили на батальйон Вітасика. І навіть зустріли нашого старшого дружбу. Дочекатися коханого він заборонив, сказав, що зараз тут буде пекельний бій. Ми віддали хлопцям, які вже дві доби перебували у чистому полі, усі запаси їжі (мама у мене запаслива, консервацій чимало набрала) й води, і ще я поспіхом захопила Віталіїв рюкзак. Було неймовірно страшно. Не за себе. За нього».

Приїхавши додому, дівчина стала активно збирати хлопцям, які опинилися у самісінькому пеклі, і до яких навіть не могли доїхати волонтери, все необхідне. Наприкінці квітня, після Пасхи, будучи на п’ятому місяці вагітності, Саша з мамою і вітчимом таки поїхали до Віталія під Конотоп (тоді наші хлопці уже звільнили Сумщину). Як же зрадів командир зустрічі з дружиною! Цілу ніч тоді розповідали: він про війну, вона про родину і про те, що у них буде дівчинка, разом обрали їй ім’я.

Віталій воював в найгарячіших точках Донеччини й Луганщини

«Віталій загинув…»

А далі в життя молодого командира вкралися найгарячіші точки Донеччини й Луганщини, ознаменовані важкезними втратами й пекельними боями.

«18 травня Віталій написав, що все добре, любить, набере пізніше», – пригадує. Пізніше дружина одного з побратимів повідомила, що був страшний бій і що Віталій загинув. Сама тоді не чула свого крику, а мама стала дзвонити тому ж Дмитру. Хлопець сказав, що бій і справді був пекельний, проте Віталій важко поранений, хлопці пробуватимуть під обстрілами винести його з поля бою.

Ввечері у Дніпропетровському шпиталі вщент зраненому бійцю зробили кілька операцій…

Вони мріяли про життя, про народження донечки…

Санька уже наступного дня була під дверима реанімації. Впрошувалася щоднини хоч на трішки до коханого. Коли побачила його перший раз – вклякла, не мав жодного вцілілого органу, весь спечений і в осколках, з потрощеною щелепою і ампутованою лівою стопою.

Вона впізнала його по руках. Він, з перебинтованими очима, впізнав її по голосу.

«Вітасик йшов на поправку, – плаче. – Робив зарядку, постійно тримав мене за руку або гладив по животі, ніби спілкуючись з Амінкою, писав (говорити ж бо не міг) нерозбірливо в альбомі для малювання, який я йому принесла. Проте остання фраза «Я вас дуже сильно кохаю» вдалася дуже чіткою, напевно, тому, що мусить залишитися для усіх наступних поколінь, як і безліч його нагород».

…Амінка народилася 1 вересня, між маминим і татовим днями народжень.

Амінка народилася між маминим і татовим днями народжень

«Пологи пройшли легко, бо Вітасик з неба допомагав, – переконана вдова. – Вона – точна копія тата, навіть група крові його. А якщо чесно, я померла тоді разом зі своїм Вітасиком, проте існуватиму задля нашої донечки. Вона мусить бути щасливою, як хотів її тато, хоч ніколи його не побачить. Війна внесла у нашу щасливу розмірену долю свої жорстокі корективи…»

Олександра вірить, що Віталій береже їх з донькою з неба…

Читати ще

oh-logo-03-white

Новинарне агентство “Хмельницький Online”. Видання не несе жодної відповідальності за зміст і достовірність фактів, думок, поглядів, аргументів та висновків, які викладені у інформаційних матеріалах з посиланням на інші джерела інформації. Усі запити щодо такої інформації мають надсилатися виключно джерелам відповідної інформації.

Головне

Останні новини

© 2023 – Хмельницький Online.