У майбутній арт-резиденції він не лише збиратиме творчих людей і туристів, тут проходитимуть реабілітацію військові.
24 лютого 2022-го Микола Величко мав запускати власний потужний проєкт, до якого давно готувався. Однак щирий патріот пішов до військкомату. За третім разом, адже за плечами ні армійської служби, ні військової кафедри, лиш непоборне бажання гнати нечисть з рідної землі, таки взяли до лав ЗСУ.
Нещодавно повернувшись з передової, зняв проєкт з паузи й з головою занурився у роботу. Отже, небавом у Григорівці неподалік Старокостянтинова для усіх бажаючих відкриє двері арт-резиденція. Тут збиратимуться керамісти, художники, письменники та інші митці для спільного творення. Магнітом вабитиме сюди й туристів, адже, окрім надихнутися творчістю, отримати майстер-клас чи взяти участь у мистецькій акції, можна буде насолодитися неперевершеними краєвидами, покупатись у річці, покататись на велосипедах (у розробці кілька велосипедних маршрутів), а згодом – і на байдарках та каное, а також вирушити на екскурсію до Старокостянтинова, Самчиків, Антонін, Меджибожа, Кам’янця-Подільського… А ще – тут неодмінно проходитимуть реабілітацію наші захисники.
Власнику кожного такого кухлика належатиме 1/10000 майбутньої майстерні
Знаний не лише в Україні гончар, майстер народного мистецтва, лауреат премії імені Ніни Косарєвої, організатор тематичних фестивалів та численних пленерів, учасник закордонних культурних фестивалів у 6 країнах, член Національних спілок письменників та фотохудожників України, вчорашній мінометник, старокостянтинівець45-річний Микола Величко оголосив проєкт побудови арт-резиденції під назвою «10000 горнят для майстерні».
Згідно із авторською задумкою, митець виготовить 10 000 горнят, реалізувавши які, отримає потрібне фінансування. А хто придбає виріб, – стане інвестором. «Кожна чашка пронумерована, – розповідає Микола, – тож покупець відповідно отримає сертифікат, і йому належатиме 1/10 000 майбутньої майстерні».
Майстер зафодокументував процес народження кухлика
Закохав у гончарство випадок
«Ваша донька народила близнят», – з такою радісною звісткою прибігли працівники ферми на самісінького Святого Миколая до жительки Степанівки, що на Білогірщині. Щаслива бабуся могорич виставила, імена хлопчикам підібрала. Привіз зять доньку з одним внуком: через поганий зв’язок просто так почулося у слухавці колгоспного телефону. Микола ж досі жартує, якщо зробить щось не те, що то, мовляв, не він, а близнюк Сава.
Обов’язків по господарству у хлопчака вистачало. Тож, як і більшість сільських дітлахів, мріяв якомога швидше вибратися з села.По закінченні дев’ятирічки вступив до Хмельницького педагогічного училища. Після нього трішки попрацював за фахом у райцентрі й подався до обласного центру. Змалку бабуся, яка дописувала до газети, прищепила любов до журналістики.
Кілька років працював Величко репортером в обласній телерадіокомпанії, згодом в телекомпанії «Контакт», був фотокореспондентом обласної газети «Подільські вісті». Крізь об’єктив здібний юнак умів передати побачене так, що й слова ставали зайвими. Тому не дивно, що дуже скоро талановитого майстра світлин запросили фотографом у кілька рекламних агенств. Маючи більше вільного часу, Микола раптом пригадав, що колись, знімаючи сюжет про гончара, задумав спробувати себе у цій царині. Тож придбав круг. Щось не виходило. Треба було людину, яка «поставить руки». Вчителем обрав Віталія Махнєва-Кондратюка. Молочну кераміку дуже скоро змінила глазурована. Втім і від неї відійшов.
Десятки тисяч Миколиних виробів радують своїх щасливих власників
Цієї осені сповниться 12 років як Микола став гончарем. Щоднини вдосконалює свої вироби, використовуючи все сучасніші технології. Десятки тисяч його творінь знайшли своїх поціновувачів як в Україні, так і за кордоном. Сотнями фестивалів й історичних реконструкцій ознаменована його творчість. Уже й він не одному «поставив руки». Постійно організовуючи пленери, фестивалі, розумів, як важко митцям знайти підходящу місцину. Тому й вирішив створити арт-резиденцію.
Випалювали з хлопцями і на передовій
З початком повномасштабного вторгнення значна частина коштів від продажів його виробів йшла на підтримку ЗСУ. Микола не раз організовував благодійні аукціони. Перший рік службу ніс неподалік домівки, тож мав можливість присвячувати себе гончарству й волонтерству. Утім, стверджує справжній чоловік, служба то одне, а війна – геть інше.
Про свої будні на передовій командир міномету говорить неохоче: «Що розповідати? Кров, піт, мозолі, холод, земля, болото, глина…». А ось згадуючи про те, як змайстрував буквально під носом ворога керамічну піч і гончарний круг, як випалювали з хлопцями іменні кухлики з позивним кожного, світиться.
Випалювали з хлопцями горнятка і на передовій
Знявши військовий стрій, Микола продовжує не лише донатити на армію, знає ж бо зсередини, скільки усього там треба, відшуковувати-закуповувати замовлене побратимами, а й складатися щомісяця у «спільну касу». А ще він переконаний, що колишнім воїнам глина і майстер-класи з гончарства суттєво підуть на користь. Тож щоб якнайшвидше побудувати арт-резиденцію, нині працює по 20 годин на добу. «З моменту підготовки глини до готового горнятка проходить не менше трьох тижнів, – ділиться митець. – Звичайно, я роблю багато горнят і багато дій з ними одночасно».
Підтримують найріднішого у всіх його задумках і починаннях дружина Марина і донечки: Тамара, студентка Львівського університету ім. І. Франка, й Владислава, одинадцятикласниця.
…Кожен з нас має неймовірну можливість не лише отримати естетичну насолоду, придбавши високоякісне ексклюзивне горня, а й стати інвестором у потрібну справу. Дедалі проєкту і фото виробів можна побачити на фейсбук-сторінці Миколи Величка.
