Із серпня до листопада у районі Любомирівка, Тернові Поди, Шмідтове на Миколаївщині тривали бої між ЗСУ і російськими військовими. В одному з сіл були позиції ЗСУ, в іншому – закріпилися окупанти. В полях і посадках досі стоїть знищена техніка, а в лісосмугах – останки російських військових. Журналісти проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії побували в місцях запеклих боїв на півдні України.
Бої в районі Любомирівка – Тернові Поди
Лісосмуги дорогою до Любомирівки – це суцільні позиції російських військових. Всюди – траншеї та укриття. На землі – відстріляні тубуси від РПГ та покинута військова форма. У зеленці, судячи з камуфляжу та «георгіївських стрічок» на ньому, залишки російських військових. Щонайменше три місяці Любомирівка була між двома вогнями, кажуть місцеві жителі.
«І наші влучали сюди, і росіяни влучали сюди. Росіяни заходили, приїжджали і виїжджали. В селі вони не жили тут. Ми як самі по собі тут були. Тут не було ні наших, ні росіян. Ми між двох вогнів були. Там стояли наші, а там – росіяни», – показує житель Любомирівки Дмитро.
«29 серпня евакуювали останніх жителів села. Зовсім. Вже деяких навіть на БТРах наші військові вивозили. Тому що тут вже не можна було залишатися. Потім в село зайшли наші солдати, і ті почали за півтора кілометра від нашого села, другий відділок нашого села, це село Тернові Поди, там вже були росіяни. Звідти вони били сюди по наших солдатах», – пригадує жителька Любомирівки й мати Дмитра Олена.
Наприкінці літа та восени у районі населених пунктів Любомирівка, Тернові Поди та Шмідтове на Миколаївщині йшли важкі бої. Австрійський військовий аналітик Том Купер назвав Шмідтове центром другої лінії оборони окупантів на півдні України. Прорив ЗСУ у цьому районі давав можливість атакувати Херсон із півночі.
«В районі (населених пунктів – ред.) Любомирівка, Тернові Поди, Шмідтове фронт рухався туди-сюди. Там буквально пару днів наші зайдуть, заберуть, потім відтіснять, отаке було, так. За Терновими Подами у них там хороша лінія оборони була. Там все перерите, там посадки, все перерите. Там поля нариті», – розповідає житель Любомирівки Олександр.
На дорозі, неподалік від Любомирівки, – два знищенні БМП. Від удару башта однієї із бронемашин відлетіла на кілька метрів. Місцевий житель Олександр переконаний, що це БМП ЗСУ. Здивований, чому українські військові висунулися у бік посадки. Фермер возив молочку до Миколаєва і попереджав, що в лісосмузі окопалися окупанти.
«Цей наступ був ближче після обіду. Тому що о 12-й чи в обід почався наступ з цього боку, пішов між Новогригорівкою і нами. Це було десь дві години. А з 2-ї години пішов там, де в нас ставки. За ці ставки там багато писалося, і пішли хлопці тією стороною. А росіяни були перша посадка за селом. Там накопано теж. Там накопано капонірів теж багато. Хоча вони не знали, чи що? Хоча ми з молочкою їздили і розповідали, де вони окопалися. І хлопцям, видно, в бік вдарили», – припускає житель Любомирівки Олександр.
Російські ресурси поширили відео, на якому російський дрон опускається низько та скидає снаряд у відкритий люк Т-72 з українським прапором. Відео верифікував військовий історик Еміль Кастехелмі, він з’ясував, що це відбувалося між Терновими Подами і Любомирівкою. Завдяки Олександру з Любомирівки ми знайшли цей танк у полі за селом. Про нього знають усі місцеві.
тут росіяни в кожній хаті були
Зі слів Олександра, він дізнався від українських військових, що під час атаки дрона всередині танка екіпажу не було. Машина була знерухомлена через несправність, тому Т-72-а залишили в полі.
Позиції російських військових у Тернових Подах
Хто не жив, то виносили все. І килими. В кого пральні машинки нові були і холодильники
У Тернові Поди веде ґрунтовка, іншої дороги немає. Місцеві радять їхати колією, невідомо, чи розмінована посадка. В ній – теж останки російських військових. Після бойових дій Тернові Поди – село-примара. Уцілілих будівель немає, а вулицями блукають здичавілі домашні тварини. За чотири дні до нашого приїзду у село повернувся один житель.
«Тут все, як люди повиїжджали, ми вже виїхали останні, бо не було, як. Коротше, ви самі розумієте. А люди, як повиїжджали, то тут росіяни в кожній хаті були. Зайдіть в будь-яку хату, там викопані, в мене в спальні викопана траншея така біля вікна, щоб там ховатися. Так, в будинках», – каже наразі єдиний житель Тернових Подів Володимир.
Володимир чекає на приїзд саперів. Каже: на сусідню вулицю ходити боїться, всюди – розтяжки та міни. У дворах лежать нерозірвані снаряди, під ногами валяються гранати Ф-1, у просторіччі «лимонки», РПГ, розсипані патрони і стоять коробки з боєкомплектом. За підрахунками Володимира, озброєння вистачить на підрозділ ЗСУ.
«Ой, тут багато творили. І курей стріляли, ходили зразу. І речі виносили. Що в кого в хаті було. Хто не жив, то виносили все. І килими. В кого пральні машинки нові були і холодильники. Таке все. Побутову техніку, коротше», – розповідає Володимир.
Із Херсону до рідних Тернових Подів Володимир повертався два дні. Пішки. Ішов полями. Сподівається перезимувати в селі. У Тернових Подах немає світла, газу та води. Продукти не підвозять. Із припасів у Володимира – лише борошно.
Коли ми вирушили з села, нам навздогін два танки стріляли, наздоганяли снаряди
«У нас і телефона немає, навіть нема чим зв’язатися. Росіяни ж як зайшли, позабирали у всіх телефони. Вони ж тут, це ж бойові дії. Телефоном можна ж сказати щось комусь. То вони позабирали телефони, і зараз не знаємо, як поїхати на Миколаїв. Пенсії вже 4 місяці не отримували. Ні хліба, ніде нічого. Туди ж не було виїзду, росіяни не пускали ж», – скаржиться Володимир.
Руйнування у Любомирівці: 15-20% вцілілих будівель – місцеві жителі
У сусідній Любомирівці ситуація така сама. В день нашого приїзду засипали дорогу і тепер у село є проїзд. Ірина вперше за 8 місяців приїхала додому.
Таке, що їм треба було. В УРАЛ вантажили
«Із найменшими ми тут були 24 лютого, як почалася війна, і до 22 березня ми були. 21 березня перші снаряди нам у город прийшли. А в нас дітки шість і сім років. Ми ніч у сусіда в підвалі перебули, а на другий день старший син зателефонував меншому сину, що забирай батьків і дітей. Коли ми вирушили з села, нам навздогін два танки стріляли, наздоганяли снаряди», – пригадує жителька Любомирівки Ірина.
У Любомирівці, за підрахунками місцевих, вціліли 15-20% будинків. Інші будівлі – руїни. У селі був великий навчально-виховний комплекс, тепер він знищений прямим влучанням снаряда. Російські солдати у Любомирівці не жили, навідувалися час від часу, розповідає Ганна. Награбоване вивозили вантажівками.
«У село приїжджали так, грабувати. Спершу нашу хату пограбували російські солдати, а потім спалили, розбили та й усе. Снаряд потрапив і все згоріло. Виламані були двері. Забрали там таке: постіль, у нас була у погребі консервація, домашнє вино, яке ми готували самі. Це все позабирали, м’які стільці позабирали. Ну, таке, що їм треба було. В УРАЛ вантажили. Приїхали УРАЛом, закидали», – розповідає жителька Любомирівки Ганна.
У зруйновану Любомирівку все одно повертаються люди. Олена з сином Дмитром прибирають двір від уламків. Виїхали із села наприкінці літа, коли ЗСУ пішли у наступ на позиції російських військових.
«У нас 29-го почались обстріли, о 12-й годині дня. Ось цей наступ. Рівно о 12-й наші почали наступ. Ну, уявіть, всі заїхали в село, що тут робилося. Ми, звісно, в погребі посиділи, там у нас погреб був. Так, пів дня», – каже Олена.
Вони тікали звідси, тікали, так тікали, що ми думали, що вони нас заберуть з собою
«Якби було б пряме влучання, то навряд би він витримав би. Тому що там, в Тернових Подах люди сиділи – і залетів снаряд. 12 осіб. Але він не розірвався. Так, прямо туди всередину. Там у Тернових Подах, буквально, пару погребів. І там скільки їх залишалося, чи 15, чи 16 осіб, і 12 людей залишалися в погребі, коли залетів снаряд», – розповідає чоловік Олени Олександр.
Староста села Наталія Чіпік розповідає, що зараз у Любомирівці живуть 45 людей. До повномасштабного вторгнення була 621 особа. Немає води, електрики, газу та дров. Гуманітарна допомога надходить сюди рідко.
Окупанти вивезли ув’язнених виправної колонії в Центральному
Від Любомирівки до села Центрального – 13 кілометрів, недалеко Шмідтове. Із 24 лютого і до 9 листопада Центральне було окуповане російськими військовими.
«Вони тікали звідси, тікали, так тікали, що ми думали, що вони нас заберуть з собою. Так все гребли, подвірно. Ну, як вони зайшли, то теж забирали весь транспорт, все, що могли. Лякали, що нас на коліна поставлять. Що вони нас тут розіб’ють, повбивають тут всіх. Але так з Божою поміччю цього не сталося. Вони як прийшли, так і пішли від нас», – розповідає жителька Центрального Оксана.
На відміну від Любомирівки та Тернових Под, Центральне вціліло. Пошкоджених будинків тут нема. Місцеві кажуть: снаряди облітали село.
Івану Микитовичу 89 років, викладав біологію в місцевій школі. 9 листопада не повірив, що Центральне звільнили. Каже: в окупації відчував постійну напругу.
Одна сволота, оцей Путін. Я кажу, я б його знищив сам би своїми руками
«Хіба це війна? Це сволота. Розумієте, це нелюди. Мирне населення знищувати?! Зараз Херсон слухаю, гупають, б’ють. Це якби не багно, наші б дали їм так, там би на матрацах перепливали Дніпро і тонули б», – вважає Іван Микитович.
Осмислити все, що відбувається, важко, скаржиться пенсіонер. Адже сам служив у радянській армії. Не вірив, що російські військові нападуть.
«Я ніколи не думав на старості, що старший брат і прийде мене знищувати. Я ніколи не думав, що таке може бути. Одна сволота, оцей Путін. Я кажу, я б його знищив сам би своїми руками. Боюсь курку різати, мені шкода, а його руками задавив би. Хіба це можна таке з людьми робити?! Мирні люди. Квартали, хати розбивати. Знищувати?! Чого це? Не знаю. І людиною називати себе?» – каже Іван Микитович.
Головний заклад у Центральному – виправна колонія. Російські військові зайняли її приміщення, щойно увійшли до села. Усіх ув’язнених вивезли. Навіть наближатися до колонії місцевим заборонили. Не на камеру представник Департаменту з питань виконання кримінальних покарань розповів нам, що ув’язнених вивезли до Голої Пристані та Херсону, а звідти перевезли до окупованого Криму. Далі їхня доля невідома.
Москва від початку повномасштабного вторгнення заперечує цілеспрямовану атаку на цивільних, попри наявність свідчень і доказів цього. Росія заперечує і причетність своїх військових до воєнних злочинів.
Офіс генпрокурора України, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі та правозахисні організації ведуть облік та розслідування воєнних злочинів у ході війни Росії в Україні. Серед них – тортури та вбивства мирних жителів, сексуальне насильство, пограбування, жорстоке поводження з військовополоненими та викрадення людей, руйнування цивільної інфраструктури.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
Управління верховного комісара ООН із прав людини станом на 9 січня 2022 року підтвердило загибель 6952 людей і 11144 випадків поранення цивільних людей в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення Росії.
Такими є дані організації від 24 лютого 2022 року до початку другого тижня січня 2023 року.
