Тролейбус перемоги: як переселенка з Маріуполя стала водійкою у Хмельницькому

Тетяна Сивоконь

«Слава Україні! Героям слава!» – цей напис у синьо-жовтих кольорах вітає пасажирів одного з тролейбусів у Хмельницькому. За кермом – переселенка з Маріуполя Ольга Бондар.

Про це розповідає Хмельницький Онлайн

Відомості про набір на курси водіїв тролейбусів жінка дізналася з оголошення у соціальних мережах. Пройшовши навчання, вона вже більше трьох років перевозить пасажирів містом. Ольга назвала свій тролейбус «тролейбусом перемоги» на честь чоловіка та сина, які служать у ЗСУ. Найбільше жінка мріє про день, коли вся родина знову збереться разом.

Про виїзд з окупації, нову професію та подарунки від пасажирів вона розповіла у проєкті Радіо Свобода «Ти як?».

«Довелося роздягатися до білизни»

«Почалася війна, і жити в окупації не хотілося. Перед війною ми жили дуже добре. Я пишалася своєю роботою на «Азовсталі». Чому виїхала? Не було нормальних умов, постійні обстріли. У мене троє дітей, і я не хотіла, щоб вони росли під триколором. Хотіла повернутися на рідну землю».

Після початку повномасштабної війни багатодітна родина Ольги спершу виїхала з Маріуполя до села неподалік, де жив її батько. Дорога була важкою – понад десять кілометрів доводилося долати п’ять годин через поля та блокпости. За день до виїзду, згадує Ольга, до батьківського дому завітали представники російської армії.

«Не знаю, як їх називали – контрольні чи як. Вони були з білими пов’язками на руках. Обшукали весь дім, перевірили підвали, забрали все, хлопців роздягли, перевіряли, чи немає слідів від автоматів. Сказали, що всіх будуть забирати, починаючи з 12 років. Моєму середньому сину на той момент вже було 14. Я боялася за життя дітей і чоловіка, у мене ще маленька дочка. В селі вже говорили, що дівчаток ґвалтували. Це було страшно».

Російські військові, за словами Ольги, обшукували людей на блокпостах, особливо на виїзді на території, підконтрольні Україні.

«Шукали готівку, продукти, перевіряли хлопців, документи. Мій чоловік працював на Ілліча («Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» – ред.). Не знаю, кого вони шукали, але навіть на блокпості мені довелося роздягатися, вибачте, до нижньої білизни. Перевіряли все».

«Ти несеш відповідальність»

На початку квітня 2022 року сім’я Ольги знайшла притулок на Хмельниччині, звідки родом її батько, і де сама колись жила кілька років. Одного дня, їдучи в тролейбусі, знайома порадила Ользі групу у соціальних мережах із вакансіями.

«Листаю, дивлюся, що швачки добре заробляють, автосервіси. Я ні того, ні того не вмію. І ось два дні я листала. Тут навчання на водіїв тролейбусів. Думаю: а чому б і ні? Мій тато колись був водієм тролейбуса. Чоловік каже: «Боже, Олю, що ти робиш? Іди в якийсь магазин». Я відповідаю: «Не бачу себе продавчинею».

Водійське посвідчення у мене з 2007 року, але більше чоловік їздив. Йому більше потрібна була машина. Я вже отримала колосальний досвід, коли вивозила дітей. Це було страшно, екстремально».

Ольга пройшла навчання і відразу почала працювати. Вулицями Хмельницького вона вже понад три з половиною роки перевозить пасажирів.

«Це дуже важка і відповідальна робота. Якщо салон повний, то ти несеш відповідальність за всіх. У години пік потрібно дуже пильнувати: дивитися, щоб ніхто не вискакував, не перебігав дорогу.

Бувають моменти, коли просто їдеш. У сонячний день дивишся на людей, на дітей, які граються, радіють. І сама ловлю себе на думці, що посміхаюся. Думка: Боже, добре, що вони хоч трохи радіють, поки спокій і сонце».

Ольга працює позмінно і розповідає, що ситуації з пасажирами бувають дуже різні.

«У перший день моєї роботи одна жінка прищемила ногу. Буває всяке. Сьогодні одна жінка каже: «Ви так гарно виглядаєте», – і дала мені шоколадку, щоб життя було солодким. Я відповіла: «Дуже дякую, дуже приємно». Буває, пасажири приносять яблука. Усе залежить від пасажира. Але бувають і злі пасажири».

«Тролейбус перемоги»

На кінцевій зупинці водійка має десятихвилинну перерву, щоб відпочити та розім’яти ноги. Водночас вона демонструє свій тролейбус, який прикрасила патріотичними написами.

«На лобовому склі у мене символічний напис у синьо-жовтих кольорах: «Слава Україні! Героям слава!». Посередині – герб жовтого кольору. А ще – життєрадісний букет квітів у рожево-зелених кольорах. Коли люди бачать це, показують «клас». Мені приємно. Я старалася не лише для себе, а щоб це бачили інші. Мені болить за мою країну».

Пасажирка Анна, коментуючи декорації у тролейбусі, не стримує сліз: «Від слів «Слава Україні! Героям слава!» сльози навертаються. Ми любимо Україну, ми гідні кращого життя».

Інша пасажирка Любов зазначає: «Думаю, всі тролейбуси треба прикрашати, щоб люди бачили якусь радість. І в тролейбусі люди вітаються: «Слава Україні!» Мені це подобається».

Ольга каже, що це лише початок, але про майбутні задуми поки не ділиться – хоче зробити сюрприз для пасажирів і колег.

Свій тролейбус вона вже назвала «тролейбусом перемоги» на честь чоловіка та сина, які служать у ЗСУ.

«Чоловіка я вже майже чотири роки не бачила. Сина – пів року. Щоразу дивлюся на фотографії нашої родини, де є і чоловік, і мої діти. Це, знаєте, як спогад. Дивлюся і молюся, щоб вони повернулися живими, щоб усе було добре, бо вони нас обороняють. Буває таке, що просто пише повідомлення, а в ньому – просто «+» або «ок». Це дає надію, що все нормально. Хочеться вірити в це.

У мене багато мрій, але одна – щоб усе закінчилося, і ми знову зібралися за нашим сімейним столом у тому складі, в якому хоча б сюди приїхали».

За даними Мінсоцполітики, станом на лютий 2026 року в Україні було понад 4 мільйони внутрішніх переселенців. Це на 213% більше, ніж нараховували станом на листопад 2022 року. Найбільше ВПО зареєстровано у Харківській, Донецькій та Дніпропетровській областях.