Майже рік без доступу до лікарень та адмінпослуг – більше 30 кілометрів до Костянтинівки пішки не здолати: так війна відрізала від цивілізації жителів частини сіл прифронтової Іллінівської громади біля Костянтинівки на Донеччині. Як виживають жителі прифронтових сіл, та чому попри все лишаються – у репортажі кореспондента Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) Сергія Горбатенка.
Більше десяти людей із сумками зібралися в одному місці на околиці прифронтової Костянтинівки. Кожен приїхав сюди у своїх справах і зі свого села Іллінівської громади. А об’єднує їх, кажуть селяни, одна біда: із початком повномасштабного вторгнення російських військ автобуси, що з’єднували села із містом, ходити перестали.
«Автобусне сполучення у нас забезпечувало костянтинівське автотранспортне підприємство. На жаль, з початком повномасштабного вторгнення вони забезпечують лише два маршрути. Це «Костянтинівка-Іллінівка» та «Костянтинівка-Катеринівка». Все. А у нас на території 26 сіл», – пояснює Наталія Лебедєва, перша заступниця Іллінівського сільського голови.
Як виживають відрізані від цивілізації селяни?
Портрети пасажирів. Олена із Зорі
Олена живе у селі Зоря. Це приблизно 30 км від прифронтової Костянтинівки. Каже, жодного транспортного сполучення до початку цього року з містом не було. Аби винайняти авто, треба шукати трьох-чотирьох людей, бо одному – дорого.
«А зараз почався сезон, – і людям треба їхати в Костянтинівку на ринок. Хтось яєчка продає, хтось молочко. Отак їздимо, продаємо, намагаємося якось виживати. Тому ми усі радіємо, що хоч один автобус їздить раз на тиждень. Ми вже й будемо платити, аби ще й цей транспорт не скасували», – ділиться селянка.
Сьогодні Олена приїхала до Костянтинівки, аби зняти готівку в банкоматі. А ще для чоловіка купила ліків на 1800 гривень.
«Лікар приїжджає по середах. Але ж ліків – немає де купити. Рецепт тобі виписали, і їдеш до Костянтинівки за ліками», – зітхає жінка.
Ті люди, що лишилися в селі, каже Олена, евакуюватися не думають і сподіваються лише на одне, – на і мир.
«Є свій город, своя корівка, своя квочечка. Хоч щось є своє. А так жити з ринку дуже дорого, – резюмує жінка. – А так: прибігла з городу, взяла яєчко і з’їла, молочка випила, – і вже наїлася. Звичайно, і гуманітарну допомогу в нас дають».
Сергій і Людмила з Калинового
Сергій приїхав до Костянтинівки не лише у своїх справах.
«Ліки взяв, пенсію зняв діду, котрий з інвалідністю; пенсію зняв сусіду, котрий без ноги; хлібчика купив. Але основне – це ліки», – пояснює Сергій обставини вояжу.
Донедавна, каже, доводилося винаймати машини та платити водіям великі гроші.
Питаємо в чоловіка, як налаштовані люди в Калиновому, чи планують евакуюватися. Відбувається такий діалог:
– У нас багато людей похилого віку, з інвалідністю, лежачі хворі. Їм нікуди їхати. Хтось узагалі самотній, і нікому його доглянути. Не планують їхати. У мене теж і дід, і мама після інсульту. Ось я за ними і доглядаю. Були лежачі, та самотужки поставили на ноги, – ділиться Сергій.
– На що сподіваєтеся там, у Калиновому?
– На мир. Що все скінчиться. І все буде добре, і будемо жити, і люди повернуться. І будемо працювати у сільському господарстві, як і раніше.
Читайте також: «Ми боремося з Росією третину свого життя». Три історії українського спротиву в Донецьку і Луганську
З Калинового і пані Людмила. Каже, село вже рік живе без електроенергії. Важко живе. Чути «прильоти». Продукти у Калиновому купити можна. А от медицини немає зовсім.
«Наш сімейний лікар з лютого 2022 року до нас не їздить», – розводить руками пані Людмила.
Тим більше, каже, необхідний транспорт, аби дістатися до міста, і додає: «Сьогодні от вирвала три зуба (через одноразову маску видно, як жінка посміхається). А ще треба з банкомату зняти пенсію, навідати аптеку. Та й чогось м’ясного треба купити».
Надія зі Старої Миколаївки
Пані Надія мешкає у Старій Миколаївці за 30 км від Костянтинівки. Каже, живуть як і всі: і прилітає іноді, і вибухає. А виїхати було – ніяк.
«Ніякого перевезення в нас немає. А нам же пенсію отримувати, в аптеку та лікарню треба. І в церкву. Як ми так жили? Плакали!» – переповідає селянка.
За її словами, якщо вже край треба було поїхати до Костянтинівки, – збиралися, платили по тисячі гривень тим, у кого є свій транспорт.
«А з пенсії, з трьох тисяч заплати тисячу – і що воно буде», – бідкається жінка.
«Сподіваємося на перемогу»
Людмила Іванівна із Зорі каже, що люди почувалися відрізаними. Проте стало легше, коли на початку запустили раз на тиждень безкоштовний соціальний автобус – організував транспорт Гуманітарний фонд для України (UHF) та гуманітарній місії «Проліска».
«А якби не було цього автобусу, – сиділи би вдома, покупали дорогі продукти у нашому магазині. А за що купувати, як пенсія на картці? – питає селянка і додає: – Знов-таки, треба їхати до банкомату. Живемо – як можемо. Як не має автобусу, то комусь щось замовляємо».
Людмила Іванівна каже, що евакуюватися не хоче, хоча село обстрілюють: «У нас неспокійно. Ми ж – поміж Авдіївкою, Костянтинівкою та Бахмутом. Стріляють, літає. Страшно. Дуже страшно. То у підвал спустимося. Але життя продовжується. Сподіваємося на краще, що перемога буде за нами. Головне: здоров’я, перемога, і вода. Бо ми вже рік без води. Рятує, в кого є колодязі. Гуманітарку привозять, слава богу».
Читайте також: «Щодо Бахмуту Росія бреше постійно» – командир 127-ї бригади ТрО
Тепер жителям Іллінівської громади стало легше. Гуманітарна місія «Проліска» за підтримки Гуманітарного фонду для України Управління ООН з координації гуманітарних справ запустила між селами три безкоштовних автобусних маршрути. Соціальний автобус їздить раз на тиждень по вівторках, середах і п’ятницях. З початку року цією послугою вже скористалися 1140 селян.
Серед жителів громади хтось вже почав розповсюджувати чутки про закриття цього проєкту. У «Пролісці» нас запевнили: безкоштовний автобус перевозитиме селян і надалі. Наразі більшість, попри близькість лінії фронту, проблеми з доступом до медицини, водою та електроенергією, прагнуть лишатись вдома – сподіваючись на близьку перемогу України війні і мир.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту [email protected], у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім’я не буде розкрите.
