Головна Новини Втекти від війни: три історії – про доньку, сина та маму, яким довелося почати життя заново

Втекти від війни: три історії – про доньку, сина та маму, яким довелося почати життя заново

by Max

«Тут у мене все добре склалося, проте хочу повернутися додому».

«Як забажаєш, так все і буде». Передбачення було заховане в шоколадці, яку подали разом із кавою. В салоні краси грала легка музика, всюди стояли великі букети тюльпанів. Тут приємно перебувати, а весела майстриня-перукарка завжди привітна. Цю жінку звуть Яна Пупкова. Вона переїхала до Хмельницького з чоловіком та дітьми в квітні минулого року з Харкова. І якщо говорити про шлях адаптації за цей рік у новому місті, то у кожного з цієї родини він свій. Три різні історії: про доньку, сина та маму. Кожен знайшов в Хмельницькому те, що йому допомогло почати життя заново. Проте є одна фраза, яка пов’язує ці історії. Звучить вона так: «Я хочу повернутися до Харкова».

 

 Підтримка родини, коли «всі разом». Дар’я Пупкова

«За день до початку повномасштабної війни у Харкові мене записали моделлю до перукаря. Додому я прийшла майже о третій годині ночі. «Поплакали» разом із мамою на кухні над моїм зіпсованим фарбою волоссям, і я пішла спати», – пригадує Дар’я Пупкова. «О шостій ранку в мою кімнату зайшли батьки, кажуть: «Війна почалася». Пам’ятаю, що я сиділа на дивані і був у мене дивний стан від того, що вікна дрижали від вибухів».

У 2021-му Дар’я з батьками та братом переїхала жити до Харкова з рідного Куп’янська. Вже восени дівчина розпочала навчання у Харківському національному медичному університеті на факультеті «Стоматологія». «З однокурсниками за цей період пару разів виходили на прогулянки, але я просто не встигла побути студенткою, — розповідає дівчина. — І майже кожні вихідні їздила до своїх друзів у Куп’янськ. З початком війни з деякими з них ми припинили спілкування – розійшлися інтереси. Хоча це про тих, хто переїхав жити до росії, і у них там «все склалося чудово».

Адаптація на новому місці для Дар’ї пройшла добре — поруч були рідні, хлопець, який переїхав разом із ними з Куп’янська. Восени минулого року Харківський медичний університет поновив навчання дистанційно.

Першу ніч родина провела у Харківському метро, їм пощастило зайняти місця у потязі. Дорогою до метро, згадує дівчина, вони з братом веселилися, тоді ще не розуміли, що насправді відбувається. Людей на платформі метро було безліч: стелили ковдри на підлозі платформи і у вагонах. Із того, що запам’яталося, — студенти-індуси, які також ночували в метро, бо їх не встигли відправити додому. «Це були мої однолітки, я навіть собі не могла уявити, що би я робила в такій ситуації. Потім я ще довго повторювала мамі: добре, що тоді ми всі були в одному місці разом».
Майже два місяці родина прожила в Харкові у підвалі багатоповерхівки під постійними обстрілами. Коли вирішили виїжджати з міста, нашвидкуруч зібрали найнеобхідніші речі.

Адаптація на новому місці для Дар’ї пройшла добре — поруч були рідні, хлопець, який переїхав разом із ними з Куп’янська. Восени минулого року Харківський медичний університет поновив навчання дистанційно. «Зараз вже не страшно, — зізнається дівчина. — А от в перші тижні мене лякали вночі звуки грози та сирен під час повітряної тривоги. Бо у Харкові в підвалі сирен ми не чули, тільки мертва тиша, після якої завжди потім було гучно. А тут сирена, і я не знала, як реагувати: куди бігти та що робити. На новому місці мене здивували спокійні люди, які нікуди не поспішають. У Харкові всі кудись біжать, навіть доганяють автобуси на зупинках. А тут люди просто чекають, коли прийде наступний. Тут мені добре, друзів серед місцевих поки не знайшла, навчаюся, працюю разом із мамою в салоні. Але я хочу повернутися до Харкова — закінчити університет, піти працювати за фахом та думати про створення власної сім’ї».

Не сприймати всерйоз, просто жити. Антон Пупков

«У мене друзів у Харкові не було, ми тільки переїхали, і з однокласниками за цей час я не надто здружився», – розповідає Антон. — З Куп’янська у мене лишився друг, з яким я продовжую спілкуватися, він зараз з родиною живе у Бельгії». Хлопець чудово пам’ятає весь період життя в підвалі, який слугував бомбосховищем. Хоч він і був нормально оснащеним, проте в перші дні спали на дверях по чотири людини, потім поступово приносили матраци і робили окремі «ліжка». За час життя в укритті в Антона збився режим: хлопець спав вдень, прокидався під вечір і цілу ніч проводив у телефоні за грою. Надвір виходив раз на два-три дні. «Я в підвалі весь цей час постійно в навушниках слухав музику і всім казав: «Не хвилюйтеся, це салюти». Я тоді не сприймав то все за правду, просто жив. Думав, що все скоро закінчиться».

Розповідати про себе та про свій «досвід» Антон не любить, каже, що не всі його однокласники знають, що він приїхав з Харкова. Йому подобається нова школа, однокласники та вчителі. І з першого дня у школі йому запропонували дружити, хоча сам хлопець планував просидіти уроки та ні з ким не знайомитися. Тепер у нього є найкращий друг. У школі Антон намагається спілкуватися виключно українською, друзі «пробачають» йому суржик. Хлопець каже, що події минулого року його змінили, він став думати по-іншому та швидко подорослішав. «Я розумію, що тут безпечніше, ніж у Харкові, — каже Антон. — Зараз у нас є дім, і ми живемо звичайним життям. А це — можливість ходити до школи, гуляти з друзями, а не сидіти цілими днями у підвалі й нічого не робити. Та мені не вистачає рідних місць, я хочу до Харкова, хоча і прожив там не так вже й довго».

Мрія життя, яка врятувала. Яна Пупкова

Мати Дар’ї та Антона – Яна Пупкова — відкрила свій власний салон краси у Хмельницькому в серпні минулого року. Робота перукаря завжди була «для душі», а не «для грошей». Хоча й мріяли з подругою про власний салон, сміливості його відкрити не вистачало.

Перші дні повномасштабної війни, розповідає Яна, повністю її спустошили. Зазвичай завжди дієва, вона була розгубленою і не знала, як цю ситуацію правильно вирішити. На допомогу прийшов чоловік, який діяв за двох. «Я завжди казала, що депресія – це вигадана хвороба, — зізнається Яна. — Але, як виявилося, помилялася. Якщо у тебе багато вільного часу, тоді ти починаєш надумувати та додумувати. Мене від цієї хвороби врятувало написання бізнес-плану. Якось я побачила об’яву: отримай грант на відкриття власної справи. Саме так втілила в реальність свою мрію на новому місці». Власна справа та дивовижні люди, які завжди допоможуть і словом, і ділом – це її «рецепт адаптації».

Якщо у тебе багато вільного часу, тоді ти починаєш надумувати та додумувати. Мене від цієї хвороби врятувало написання бізнес-плану. Якось я побачила об’яву: отримай грант на відкриття власної справи. Саме так втілила в реальність свою мрію на новому місці».

Як її змінив рік війни? Яна Пупкова відповідає, що вона стала сильнішою, навчилася багатьом речам, які тепер допомагають їй у веденні власного бізнесу. А також перестала дивитися новини в соцмережах — дізнається про те, «що робиться у світі» від своїх клієнтів. «Я хочу повернутися до Харкова, але зараз у мене просто немає вільної хвилини, щоб про це трохи більше подумати».

«Як забажаєш, так все і буде» — на перший погляд, лише звичайне передбачення на аркуші. Але для тих, кого початок війни зігнав зі своїх рідних міст та місць, віра в такі «знаки долі» іноді вселяє надію, коли її вже не лишилося. І люди, серед яких ти живеш зараз, насправді розуміють, що «у гостях добре, але вночі у снах ти бачиш Салтівку». Тому що кожен з нас таке хоч раз в житті, але відчував.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
 

Читати ще

oh-logo-03-white

Новинарне агентство “Хмельницький Online”. Видання не несе жодної відповідальності за зміст і достовірність фактів, думок, поглядів, аргументів та висновків, які викладені у інформаційних матеріалах з посиланням на інші джерела інформації. Усі запити щодо такої інформації мають надсилатися виключно джерелам відповідної інформації.

Головне

Останні новини

© 2023 – Хмельницький Online.