Микола Храпач та Олександр Гордий – назавжди в строю…
Про це розповідає Хмельницький Онлайн
На Славутчині та в Шепетівці, 26 жовтня, в останню земну дорогу провели двох полеглих в російсько-українській війні.
«На щиті» додому повернувся старший солдат Гордий Олександр Віталійович, кулеметник механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.
«Олександр Віталійович Гордий народився 3 грудня 1992 року у с. Скала-Подільська Чортківського району Тернопільської області в родині військового прапорщика Віталія Олександровича та бухгалтера Марії Сергіївни. Його старша сестра Людмила згадує: «Ми були дуже дружні. Сашко був безмежно добрим, щирим і безкорисним». Коли хлопцю виповнилося 12 років, родина переїхала до Шепетівки, адже тут проживали рідні по маминій лінії. Олександр навчався у школі-гімназії №5. Навчання давалось йому легко, він швидко адаптувався та знайшов багато друзів. Після закінчення школи юнак отримав водійські права та був призваний на строкову службу, – йдеться в повідомленні Шепетівскьої міської ради. – Спочатку службу проходив у Білій Церкві, потім був направлений до навчального центру «Десна». З технікою Олександр був на «ти», бувало, розповідав сестрі Людмилі: «Не хвилюйся, мені тут добре, я один з найкращих водіїв». Після служби в армії юнак повернувся до Шепетівки та працював у Шепетівській виправній колонії №98 командиром відділення відомчої пожежної охорони. Саме там, на роботі, у 2019 році він знайомиться з майбутньою дружиною Іриною. Хоч життя і підкидало випробування, та молоді люди впевнено йшли пліч-о-пліч разом. Олександр з Іриною ростили та виховували трьох синів – Володимира, Артема та Максима. Придбали та облаштовували власний будинок».
За 8 днів до повномасштабного вторгнення, 16 лютого 2022 року Олександр Гордий подав документи до 28-ї окремої механізованої бригади імені «Лицарів Зимового Походу», що дислокувалась у Чорноморську. Так розпочався бойовий шлях Героя… «За цей період він брав участь у запеклих боях на Херсонському напрямку та у звільненні правобережжя Херсонщини. Потім був направлений до Донецької області. Його мужність і відвага здобули повагу та прихильність усіх, хто мав честь бути поруч з ним на полі бою. Олександр був відважним воїном, який боровся за справедливість і правду. Він був доброю, дуже позитивною людиною, душею компанії. Побратими його пам’ятатимуть, як щирого, відповідального, працьовитого, завжди готового допомогти та підтримати. А ще наш Герой дуже любив свою сім’ю. Він завжди рвався додому, адже там його чекали рідні: батьки, сестра з племінницями, кохана дружина та сини. Сашко був хорошим братом, завжди підтримував сестру Людмилу, чоловік якої – Олександр Тимошишин загинув у 2016 році під Артемівськом, – повідомили в Шепетівській міськраді. – Він безмежно кохав дружину і дітей, щоразу дуже чекав зустрічі з ними. Вирвавшись у відпустку всього на три дні, у травні 2024 року Олександр та Ірина повінчались. «Саша був найкращий, справжній романтик, усі спогади що збереглися в моєму серці – яскраві, бо час проведений з ним був дійсно неоціненний», – згадує дружина. Він дуже любив проводити час з хлопцями, ганяти м’яча, просто гуляти. Олександр ніколи не втрачав надії на кращі часи. В розмовах з дружиною планували чергову довгоочікувану відпустку, хотіли поїхати з дітьми на відпочинок. Клята війна перекреслила всі плани й мрії. Повертаючись з чергового завдання, він востаннє написав дружині «Все добре. Кохаю тебе…».
Олександр Віталійович загинув 20 жовтня 2024 року біля населеного пункту Озарянівка Бахмутського району Донецької області.
Олександр Гордий. Фото з facebook.com/ShepetivkaCityCouncil
Життя Миколи Івановича Храпача обірвалося під час бойових дій на Донецькому напрямку. 13 жовтня 2024 року молодший сержант Микола Храпач героїчно загинув під час захисту України…
«Народився відважний син України 5 жовтня 1986 року у селі Великий Скнит. Тут виростав, навчався у місцевій школі. Після її закінчення став студентом Національного університету водного господарства та природокористування у місті Рівне, де здобув освіту інженера-землевпорядника. Працював за фахом, а останні роки – водієм у пекарні «Жицень», – розповіли в Ганнопільській тергромаді. – Разом із дружиною Оленою Микола ростив двох діток. Отримавши повістку, став до лав Збройних сил України. Служив командиром відділення морської піхоти».
Поховали Героя на місцевому кладовищі в його рідному селі Великий Скнит. Миколі Храпачу назавжди 37…
Микола Храпач. Фото з facebook.com/ganopolsr
Вічна пам’ять полеглим захисникам України! Співчуття рідним та близьким…
Читайте також – Не було і тридцяти: орденами «За мужність» посмертно нагородили трьох Героїв з Шепетівщини
