Воїни захищали Україну від ворога.
Скорботним стало 29 жовтня для кількох громад на Хмельниччині: в останню земну дорогу проводжали захисників, чиє життя забрала війна, на Дунаєвеччині, Ізяславщині, Старокостянтинівщині, Шепетівщині.
Дунаєвеччина вчора, 29 жовтня, прощалася з двома воїнами, які віддали життя за Україну, – Ярославом Домбровським та Вадимом Кушніром.
Як повідомляють в Дунаєвецькій міській раді, Ярослав Домбровський народився 30 червня 1995 в селі Рачинці. Після завершення навчання у школі він продовжив здобувати освіту в Балинському ПТУ за спеціальності «слюсар». Працював на різних роботах як на батьківщині так, і за кордоном.
«Створив сім’ю. Разом з дружиною Анною проживав у Дунаївцях. Згодом, у 2021 році, у них народився синочок Андрійко. На військову службу став у липні 2024 року. Проходив навчання в Миколаєві та Одесі, а далі – Покровський напрямок. Завжди телефонував до рідних, та серце завжди відчуває… Цього разу перед виходом на нульову позицію зателефонував востаннє дружині: «Бережи Андрійка і себе…», – розповідають про Героя в міській раді.
Загинув Ярослав Домбровський 25 жовтня 2024 року в населеному пункті Миколаївка Покровського району Донецької області під час мінометного обстрілу, отримавши численні осколкові поранення не сумісні із життям. Героєві було 29 років…
Дорога, якою везли Ярослава Володимировича до місця його земного спочинку, була встелена живими квітами. Поховали захисника з усіма почестями під оркестровий гімн України та залпи почесної варти у селі Рачинці, де тепер над його могилою майорітиме синьо-жовтий стяг…
Ярослав Домбровський загинув на Покровському напрямку. Фото: Дунаєвецької міської ради
Також 29 жовтня Дунаєвецька громада прощалася з Вадимом Володимировичем Кушніром.
«Важка хвороба забрала життя нашого земляка, – розповідають в Дунаєвецькій міській раді. – Народився Вадим 12 травня 1981 року в селі Синяківці. Закінчив Малокужелівську ЗОШ, згодом Балинське ВПТУ, де отримав спеціальність тракториста. У жовтні 2023 року став на захист України. Навчання проходив в місті Рівне у військовій частині, де ремонтував танки. У липні цього року, прямуючи на передову, під Харковом, втратив свідомість та був відправлений до місцевого шпиталю. За тиждень перевезений до Львівського шпиталю, згодом в Дунаєвецьку лікарню, де до останнього боролися з страшною хворобою, однак його життя обірвалось. Йому назавжди залишилось 43…»
Провівши кортеж по дорозі, встеленій живими квітами, поховали Вадима Влодимировича на кладовищі у рідному селі Синяківці.
Дунаєвецька громада прощалася з Вадимом Кушніром. Фото: Дунаєвецької міської ради
У Шепетівці 29 жовтня провели у засвіти воїна Тараса Кравченка, воїна-радіотелефоніста, який звільняв захоплені ворогом території.
Як повідомляють в Шепетівській міській раді, Тарас Вікторович Кравченко народився 5 травня 1990 року в Шепетівці. Юнак любив спорт, особливо – важку атлетику. Тренери пророкували йому велике спортивне майбутнє.
«Тарас був розумним, енергійним‚ добрим хлопцем з великим серцем‚ завжди був готовий допомогти. Коли Тарас навчався в 11 класі, в родину прийшла біда – помер батько. Юнак враз подорослішав та взяв на себе обов’язки голови родини. Щоб підтримати сім’ю, після школи в нічні зміни працював на пилорамі. Після закінчення школи юнак вступив до Шепетівського професійного ліцею та здобув спеціальність «електрогазозварювальник». Далі була строкова служба в десантних військах. Після завершення служби Тарас повернувся до рідного міста та працював у Шепетівській виправній колонії №98 на посаді старшого інспектора з озброєння. Юнак не зупинявся на досягнутому – заочно навчався у Чернігівському юридичному коледжі та отримав диплом юриста», – розповідають про Героя в міській раді.
29 жовтня провели у засвіти воїна Тараса Кравченка, воїна-радіотелефоніста. Фото: з фейсбук-сторінки Шепетівської міської ради
Війна змінила життя Тараса Кравченка. Товариський, добрий, ініціативний, завжди усміхнений, він любив життя і рідну Україну, в іншому випадку не взяв би до рук зброю і не пішов би добровольцем. Спочатку він став на захист рідного міста у лавах самооборони, проте вже 26 квітня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України та проходив службу в одній з військових частин міста. 30 березня 2024 року Тараса направили на виконання бойових завдань у Харківську область. Він завжди намагався бути на зв’язку з рідними, а коли не міг, то передавав вісточку через побратимів. Востаннє він був на зв’язку 11 жовтня, написав сестрі: «Бережіть себе, мої любі дівчатка». Потім була тривожна тиша і 18 жовтня від побратимів Світлана отримала довгоочікувану звістку, що «все добре».
Тарас хотів багато ще зробити в цьому житті, адже вдома на нього чекали двоє діток: донечка Єва та син Матвій, старша сестра Світлана та племінниця Зорянка. Та, на превеликий жаль, всі плани обірвалися.
«Захисник прийняв свій останній бій 19 жовтня 2024 року в Чугуївському районі Харківської області, – розповідають про Героя. – За словами побратимів, він загинув миттєво від ворожої кулі. Тарас до останніх хвилин свого життя залишився вірним військовій присязі та українському народу…»
Захисник прийняв свій останній бій 19 жовтня 2024 року в Чугуївському районі Харківської області. Фото: Шепетівської міської ради
На Ізяславщину навіки повернувся 36-річний мешканець Клубівського старостинського округу, солдат Микола Олександрович Горох, щоб нарешті знайти спочинок у рідному краю.
У зв’язку із цим на території Ізяславщини оголосили триденну загальногромадську жалобу. Поховали Героя у Клубівці.
На Ізяславщину навіки повернувся Микола Горох. Фото: з фейсбук-сторінки Ізяславської міської ради
У вівторок, 29 жовтня, відбулася церемонія прощання із загиблим захисником України зі Старокостянтинівщини – солдатом Сергієм Миколайовичем Григоренком.
Як повідомляють в Старокостянтинівській міській раді, вірний військовій присязі, Сергій загинув 24 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Дачне Донецької області.
Поховали полеглого воїна на кладовищі села Старий Остропіль.
Відбулася церемонія прощання із загиблим захисником України з Старокостянтинівщини Сергієм Григоренком. Фото: з фейсбук-сторінки Старокостянтинівської маської ради
Нагадаємо, учора, 29 жовтня, також провели в останню земну дорогу Героя Сергія Репецького з Віньковеччини.