Головна Економіка емоційне інтерв’ю Андрія Оністрата про загибель сина, «власні гроші» на зброю і «далекий від війни» Київ

емоційне інтерв’ю Андрія Оністрата про загибель сина, «власні гроші» на зброю і «далекий від війни» Київ

by Max

Він «не відчував» війни до 24 лютого 2022 року. І навіть подумати не міг, що колись доведеться везти тіло сина-співслужбовця з передової у Київ.

Андрій Оністрат – банкір, бізнесмен, блогер з аудиторією у кількасот тисяч, нині служить командиром роти ударних БПЛА 68 окремої єгерської бригади ЗСУ.

  • Чому пройшов «7 кіл бюрократичного пекла», щоб таки мобілізуватися до лав українського війська слідом за сином Остапом?
  • Як разом з підлеглими за кілька місяців «вивів з боку противника приблизно 700 людей»?
  • Скільки власних грошей вклав у підрозділ?
  • Та чому після загибелі сина не бачить «у кожному обличчі» турботи про перемогу України?

– Я не відчував війну до 24 лютого. Я чітко пам’ятаю ранок: гелікоптери пролітали – і все, оце для мене почалася війна. І це повністю змінило моє життя.

– А окупація Криму, наприклад, у вас не викликала емоцій, що почалася війна Росії проти України?

– Цікаве питання. Я не пам’ятаю, що я відчував у той час.

Є таке відео, датоване 2014 роком, яке я починаю з того, що буду розмовляти винятково українською

У мене є таке відео, датоване 2014 роком, яке я починаю з того, що буду розмовляти винятково українською, тому що поки «ми не розберемся в наших з вами стосунках»…

Бо на той момент в мене був youtube-канал, там було 15-20 тисяч, не знаю скільки підписників, і тоді 60% трафіку генерувалося в Росії.

І я сказав – сорі, ми тепер будемо робити українською.

Я отримав дуже багато хейту і було ухвалене рішення тоді мною, що я знову повертаюся до російської мови.

– Чому перейшли на російську знову?

– Гарне питання. Якщо відверто, то напевно гнався за переглядами. Тобто мені хотілося, щоб мої відео дивилося більше людей, скажімо так.

– Мова – це зброя, чи ні?

– Це така… Ну зброя. Певною мірою – так.

Я в роті заборонив спілкування російською мовою

Дивіться, я в роті заборонив спілкування російською мовою. Я, командир роти, сказав: «Ви там з Одеси? Один з Донецька, з Макіївки?

Все, ми в підрозділі спілкуємось українською мовою. Крапка. Закінчили. Ми не дискутуємо на цю тему. Ми не кажемо «зручно», «незручно». Ми спілкуємося українською мовою. Зрозуміло?»

– До початку повномасштабної війни у вас взагалі не було військового досвіду? Військову кафедру в університеті, може, закінчували?

– Ні. Я розкажу трішки історії. Я став татом у 18 років. А коли ти стаєш татом, ти отримаєш відстрочку від військової служби.

Я завжди вважав, що армія – це втрата часу безглузда. Це те, що немає сенсу ніякого, що це формалізм: квадратне котять, кругле штовхають. Я завжди дистанціювався від цього.

Якби я знав, що зараз буде така ситуація, я б, звичайно, закінчив кафедру і ще потім придумав би, як влаштуватися на якусь військову історію, щоб в мене ще якось звання йшли.

Зараз у мене до цього абсолютно інше ставлення.

Бригада – це зовсім інша історія, це організм, в якому я живу

Перше, я поділяю армію загалом і бригаду. Це трішки різні речі для мене. Армія – це такий меседж, за яким багато чого ховається. Дуже багато незрозумілого, неприйнятного, не моє.

Бригада – це зовсім інша історія, це організм, в якому я живу; це те, про що я думаю, це люди, з якими мені приємно проводити час.

Мені подобається організація в нашій бригаді. Після наступу ми можемо сісти, обговорювати, яких ми помилок припустилися, що ми зробили не так, що треба переробити, що треба вдосконалити. Мені це подобається.

Андрій Оністрат, світлина з особистого архіву

– Ваш син Остап, який загинув, був ініціатором вашого приєднання до лав Збройних сил України?

– Спочатку він пішов, а потім я пішов. Я до кінця не знав, у якому військкоматі я стою на обліку. Тобто якщо мене спитати два роки тому: в якому ти військкоматі стоїш на обліку? Я не скажу. Тому що я декілька разів перепрописувався, прописувався (змінював місце реєстрації проживання – ред.).

Коротше, я приїхав у Подільський військкомат (у Києві – ред.) і взяв сина з собою. Приїхали, побачили чергу з людей: добровольці всі щось писали, розмовляли, але. врешті-решт. той похід нічим не закінчився.

– А для сина?

– Він мобілізувався не через свій військкомат, він поїхав у Дніпро.

Остап Оністрат та Андрій Оністрат, син і батько, світлина з особистого архіву Андрія Оністрата

Остап Оністрат та Андрій Оністрат, син і батько, світлина з особистого архіву Андрія Оністрата

Остап був перший день в частині 1 червня 2022 року. Я мобілізувався 13 чи 14 серпня 2022 року. Два з половиною місяці різниця.

Я йому казав, що зараз такий момент – або ти себе проявиш, або не проявиш. Я вважав, що цей момент є для кожного чоловіка в цій країні. А далі – your choice (твій вибір – ред.).

Вперше мобілізувався прямо в Харківському СБУ через відділ кадрів. Вдруге я мобілізувався, коли мобілізувався в Збройні сили

Я зараз перечитував переписку з ним – я йому казав, що підтримую будь-яке його рішення, яке б воно не було, і будь-яке рішення буду поважати.

Я вперше мобілізувався прямо в Харківському СБУ через відділ кадрів.

Вдруге я мобілізувався, коли мобілізувався в Збройні сили, то тоді оббігав всі військомати.

Прийшов спочатку за місцем проживання. Мені дали направлення на ВЛК (військово-лікарські комісії – ред.).

Я прийшов на ВЛК за місцем проживання. З’ясувалося, що мій військовий квиток і все, що вийшло з СБУ, іде саме на місце проживання. А тоді його ще не було. Потім він прийшов.

Потім я приїхав на Поділ, а вони кажуть:
«– А ви точно хочете?
– Так, точно хочу.
– А ви точно-точно хочете? У вас же там діти? (Андрій Оністрат багатодітний батько – ред.).
– Так, діти.
– Ну добре, прийдіть завтра».

Ні, ну це було 7 кіл пекла.

Я собі ставив запитання: а що я скажу дітям?

Чому Остап (старший син Андрія Оністрата – ред.) пішов, а я не пішов? Якщо б я не пішов…

– До моменту загибелі сина, на яких напрямках встигли побувати ви і він?

– Це багато. По-перше, мою службу можна розділити на два етапи.
По-перше, я працював у Харківському відділі управління ЦСО «Альфа» (СБУ – ред.).

У режимі Харківської області. Це була Балаклія, потім Ізюм, потім ще декілька сіл, робота з колаборантами, потім взимку почалася робота в напрямку Бахмуту.

Якщо брати Остапа, то Остап спочатку поїхав на правий фланг Ізюмського напрямку, там на березі Сіверського Донця вони тримали оборону. Потім він поїхав на курси, на Запорізько-Херсонський напрямок, там працював.

А потім він перемістився в інший підрозділ і одразу потрапив під Вугледар.

Під Вугледаром він загинув.

За рік служби я з ним спілкувався більше ніж за останні 10 років.

Я з ним спілкувався щодня. Про все – починаючи від дебілізму в армії і закінчуючи озброєнням: що є у росіян, чим ми з ним боремся, що ми робимо.

Зображення із фейсбук-сторінки Андрія Оністрата

Зображення із фейсбук-сторінки Андрія Оністрата

Потім йому доручили, наприклад, аналізувати п***рські телеграм-канали (російські – ред.): що вони там говорять, що у них там за дезу дають – і робити висновки для Генштабу. І ми ще спілкувалися з того приводу.

Спочатку його відправили на курси дешифрувальника.

Летить, наприклад, якийсь розвідник наш, назнімав щось, а потім віддає це дешифрувальнику – дешифрувальник пише, що він побачив: де яка техніка.

Тобто він міг з висоти пташиного польоту з’ясувати, чим відрізняється один танк від іншого: Т-80, Т-90, Т-70. Усі параметри. Він дуже гарно у них розумівся. І це дуже важливо.

– Спершу ви із сином були у різних підрозділах, але у квітні 2023 року, вам вдалося об’єднатися у Сухопутних військах ЗСУ, я правильно розумію? Як це сталося?

– У Остапа виникла ідея, щоб ми послужили разом.

Андрій Оністрат, ліворуч, та Остап Оністрат (праворуч), фото із фейсбук-сторінки Андрія Оністрата, 30 травня 2023 року

Андрій Оністрат, ліворуч, та Остап Оністрат (праворуч), фото із фейсбук-сторінки Андрія Оністрата, 30 травня 2023 року

Що таке розвідка в режимі аеророзвідки? Це люди, які на дронах кудись літають, щось дивляться, взаємодіють з розвідкою аналітичною.

Перша можливість – він каже: о, клас, курси по FPV, я поїду на FPV літати. Приїхав з FPV, вже фаховим пілотом FPV (БПЛА – ред.).

Він до війни п’ять років професійно присвячував комп’ютерним іграм. Тому у нього було багато навичок, які йому дозволяли це робити найкращим чином (пілотувати БПЛА – ред.).

Тобто він після випуску (з курсів– ред.) отримав від організаторів снарягу як найкращий пілот.

– Cкільки грошей власних ви вклали у свій підрозділ?

– Складне питання. По-перше, їх ніхто не рахував. Я вам чесно скажу.

По-друге, наприклад, якщо я завдяки своїй медійності або завдяки своїй популярності (показує жест «у лапках» – ред.), залучаю якісь фінансування.

Це ж не мої гроші?

Але якби я не служив або на моєму місці був хтось інший, він би міг це зробити?

І розпоряджаюся у даному випадку цими грошима я.

Якщо взяти таких грошей, то загалом десь приблизно три мільйони.

Дивіться, в армії не вистачає фінансування на нові напрямки.

Його немає. Для того, щоб його організувати, треба фізично накупити всього.

Фізично є, умовно кажучи, фонд, або цільовим чином ми збираємо на щось конкретне.

Останні виплати – заплатив 65 тисяч гривень за скиди, які чіпляються на дрон. Тобто скиди мені армія не дає, купити я їх не можу, а чимось працювати треба. І треба було купити 100 штук. От я заплатив 65 тисяч гривень. От з такого фонду (у яких надсилають гроші українці – ред.).

Або, наприклад, перед цим я платив 77 тисяч за додатковий захист на один з дронів, який виробляється українським виробником.

– Скільки ви використовували таких дронів за день у найгарячіші моменти? І на що йшли ці БПЛА?

– На один екіпаж могло бути 10 штук в день.

Як це відбувається?

КСП (контрольно-спостережний пункт – ред.) спостерігає бій. Через координатора, кажуть – злітаємо, летимо туди за такими-то координатами, вражаємо таку-то техніку. Врешті-решт, за день може використати один екіпаж десь 7-10 штук. Це за день бойових дій. Коли йде просто чергування – один-два.

Якщо брати «рубак», то «рубак» має фантастичні результати на Сватівському напрямку. Тобто ми десь вивели з ворожого боку приблизно 700 чоловік за два місяці. Ну це багато.

Вбитими – десь кожний четвертий.

– У випадку з російськими солдатами і їхньою тактикою – які ваші спостереження?

– Мене під час наступу дивує, якими вони пачками засилають людей просто на смерть. Потім наступні, наступні. Біомаса.

Ні, я з повагою ставлюся до війська російського. Це не якісь «шльопки», там у них багато різних цікавих ідей впроваджено.

Коли ми приїхали під Сватове, вони просто засипали нас артою.

Не можеш під’їхати, тому що просто поливають, як з кулемета.

– Ви регулярно пишете про те, що вам, як командиру, треба нові й нові підлеглі, що у вас є вакансії. Кого потребує ваш підрозділ, і чому саме цих людей?

– Давайте я опишу такий основний тип, хто потрібний.

Це – ініціатива, молодість, адекватність, освіта. Перевагу, звичайно, надаю, якщо є: айтішники, математики, технічні співробітники.

Армія мобілізованих – це значить, що ми можемо взяти цивільних людей, навчити їх якоїсь військової спеціальності

Зараз армія – це армія мобілізованих.

Армія мобілізованих – це значить, що ми можемо взяти цивільних людей, навчити їх якоїсь військової спеціальності, і потім вони будуть виконувати якійсь технічні задачі.

– Скільки часу ви пробули у Вугледарі із сином?

– Приїхав я в роту 1 квітня, загинув він 2 червня (2023 року – ред.).

Я на той момент замовив перших вісім дронів, і у нас є перших вісім дронів, на яких ми можемо робити бойові задачі.

Ми мали наступати під Великою Новосілкою на наступні населенні пункти. От вони (група Остапа Оністрата – ред.) з’їздили там на три-чотири бойових задачі, дві були успішних.

І вирішується, що вони будуть їхати на Павлівку, це прямо під Вугледаром, і там є місце розвороту БТРів, які привозять поповнення для піхоти. Ось вони будуть чекати це поповнення, там є гарна висота, там гарно можна летіти…

І фізично це сталося саме там (загинув син Андрія Оністрата – ред.).

Тобто вони виїхали на це завдання, їх було троє, один літав, інший спостерігав, а Остап мав летіти на FPV – і у нього прилетів FPV-дрон.

Остап Оністрат, син Андрія Оністрата, загинув у 21 рік. Фото із особистого архіву Андрія Оністрата, 2023 рік

Остап Оністрат, син Андрія Оністрата, загинув у 21 рік. Фото із особистого архіву Андрія Оністрата, 2023 рік

– Як ви про це дізналися?

– Я був у той момент у Покровську, мені треба було здати машину на ремонт.

У мене щось всередині сіпнулося, я зателефонував командиру групи, з якою він (Остап – ред.) їздив. Додзвонився не з першого разу, і коли я додзвонився, він мені розказав, як це все відбулося.

Потім я сів в машину і поїхав туди.

Його (сина Андрія Оністрата – ред.) вже запакували, вже медевак його вивозив, і я його не побачив спочатку.

Мені сказали, що там ні на що дивитися, ми тобі не покажемо.

Потім його відвезли в морг, я прийшов у морг і все побачив уже на власне очі.

– Майже одразу після тих подій ви скажете в одному із інтерв’ю: «Я був на похоронах у Києві. Це не столиця воюючої країни. Кафе, ресторани, усе в них класно. А я привіз труп сина з передової».

– Так і є.

– Зараз Київ – це столиця воюючої країни?

– Ні. (витирає сльози – ред.)

Я не бачив у кожному обличчі, що хтось переймається перемогою. Що хтось переймається тим, що треба щось робити. Просто люди живуть своїм життям.

Кожна дитина – це стартап. Спочатку природа вклала в цю дитину щось, а потім ми маємо довести цю дитину до того, щоб можна було нею пишатися

Так, навколо мене чимало людей, які знають, чим я займаюся, якось допомагають. Так, фактично всі близькі допомагають якось. Та якщо казати, просто про все, що ми бачимо навколо, то це далеко від війни.

Там (на фронті – ред.) мені все нагадувало його (сина Остапа – ред.), якісь дрібниці, речі, деталі: ліжко, подушка, взуття, все, що було навколо.

Коли ми зранку нікуди не поспішали, я трішки раніше прокидався, робив каву, і ми вдвох пили з ним каву або чай, і так снідали, або я йому готував щось, і це такі приємні спогади.

На війні я зрозумів, що коли я повернуся, буду займатися вихованням дітей.

Кожна дитина – це стартап. Спочатку природа вклала в цю дитину щось, а потім ми маємо довести цю дитину до того, щоб можна було нею пишатися.

Читати ще

oh-logo-03-white

Новинарне агентство “Хмельницький Online”. Видання не несе жодної відповідальності за зміст і достовірність фактів, думок, поглядів, аргументів та висновків, які викладені у інформаційних матеріалах з посиланням на інші джерела інформації. Усі запити щодо такої інформації мають надсилатися виключно джерелам відповідної інформації.

Головне

Останні новини

© 2023 – Хмельницький Online.