Психіка дитини під час війни страждає більше, але й здатна швидше відновлюватися.
В умовах війни ми, дорослі, балансуємо нині зі своєю психікою, як у хиткому човні. Що вже казати про дітей, котрі прив’язані емоційно до стабільного стану батьків та близьких у сприйнятті навколишнього світу. Дитячий та сімейний психолог, психотерапевт Тетяна Матвійчук з Хмельницького розповідає, як допомогти малечі зі ще не сформованою психікою триматися у важкі дні, а також як дорослим сприяти відновленню дитячої психіки.
Гра у війну допомагає позбутися агресії
Чи нормально те, що нині наші діти грають у війну? Чи не вплине негативно це на їхню психіку у майбутньому? На ці запитання пані Тетяна відповідає, що ігри у війну були присутніми завжди, вони не з’явилися саме зараз, можливо, лише активізувалися. Для кожного вікового періоду свої ігри: дошкільнятам і дітям молодшого шкільного віку властиві рольові ігри, а підлітки полюбляють комп’ютерні. Дітям дуже важливо для набуття життєвого досвіду програвати свою агресію через гру, завжди в їхніх іграх є погані і хороші, завжди грали проти когось, хтось намагався визначати свою перевагу. Гра у війну – це програвання агресії, вона дає можливість відчути і пропрацювати конкуренцію, насолодитися відчуттям переваги над кимось. Граючись, дитина може проагресувати актуальні для неї саме зараз негативні емоції, і вони не залишатимуться всередині, не матимуть наслідків для психіки.
«У ситуації посттравматичного стресу залежно від того, яку ситуацію пережила дитина, в неї можуть бути так звані повторювані дії в грі, – продовжує Тетяна Матвійчук. – І дуже важливо, щоб батьки їх вчасно могли помітити. Якщо ці дії є достатньо довготривалими, то на це слід звернути увагу. Поряд із повторюваними діями в грі у дитини можуть проявлятися інші симптоми: порушення сну, жахи-сновидіння, помітна сенсорна гіперчутливість – коли дитина реагує на різкі звуки, яскраве світло. А також дитина має загальну тривожність чи у неї з’явилися страхи, яких раніше не було. На все це батькам слід звернути увагу і за потреби знайти фахівця – психолога, щоб допомогти дитині впоратися з проблемами».
Виховання – це завжди чіткі правила, тим паче під час війни
Чи варто суворо виховувати дітей у нинішній складний воєнний час, чи краще бути поблажливішими? Чи не будуть через це прогалини у виховному процесі? Дитячий психолог каже, що зараз батькам треба дати дитині відчуття стабільності, а виховання і дотримання встановлених батьками правил – це завжди відчуття стабільності. Дитина засвоює це і таким чином закріплює відчуття власної значущості.
«Питання щодо поблажливості зараз не на часі, – переконана Тетяна Матвійчук. – Для дитини важливіше чітке розуміння й усвідомлення того, що поряд надійні батьки, які створюють для неї відчуття безпеки і дають впевненість, що завжди можуть допомогти. На мою думку, нинішній час навпаки вимагає від батьків, щоб вони чіткіше будували взаємодію з дітьми, пояснюючи свої очікування, а дитина мала можливість проговорити власні очікування і розуміння того простору, в якому вона існує».
Всі діти зараз – діти війни
«Психотравмуюча ситуація різна в дитини, яка безпосередньо проживала стрес, маючи загрозу для життя чи здоров’я, або на очах якої гинули люди, і зовсім інший буде досвід у дитини, яка живе на спокійнішій території, – каже Тетяна Матвійчук. – Але діти швидко компенсуються і відновлюють свою психіку. Важливо лише, щоб поряд були надійні дорослі, здатні вислухати, підтримати і теплим словом, і впевненими діями, могли створити відносно безпечний простір. Велике значення для психіки дитини має й те, у яких умовах вона жила до стресових для неї подій, хто був поряд, які стосунки панували в родині. Звісно, найгірша ситуація, коли у присутності дитини гинули рідні. Також вельми травматичними для дитини є епізоди насильства, каліцтва, загибелі інших людей, навіть незнайомих. Для них наслідки будуть значнішими, ніж для маленьких українців, які бачили страшні події лише по телевізору. Але у будь-якому разі війна торкається кожного з нас – де б хто і в якому б регіоні не жив. Ми не можемо зі стовідсотковою упевненістю сказати, що дитина, яка чує про війну лише здалеку і не бачить активних бойових дій чи наслідків обстрілів, буде менше враженою психологічно або не матиме певних наслідків у майбутньому. Це залежить від індивідуальних особливостей дитини. Тривожна дитина, навіть якщо вона живе у відносно спокійному регіоні країни, може чутливо реагувати на сигнали тривоги – звуки сирен її виводитимуть з рівноваги, може зчитувати бурхливі реакції дорослих поряд, слухати чи читати новини про війну (залежно від віку) і надто ними перейматися. Тож батькам слід пам’ятати: чим спокійніші дорослі, тим спокійніші діти поряд. Тут слід згадати яскравий приклад правил поводження у літаку: спочатку за екстремальних умов одягаємо кисневу маску собі – дорослому, а вже потім – дитині. Адже якщо щось станеться з дорослим, то він, зрозуміло, не зможе врятувати дитину. Відтак і сам загине, і дитина не виживе. Адже психіка дитини хоч і легше піддається руйнівному впливу, проте здатна швидше вилікуватися, ніж у дорослого. Для цього слід забезпечити відповідні умови, а це вже – завдання батьків».
Психологічну консультацію можна отримати за телефонами: дитячий і сімейний психолог Тетяна Матвійчук – 067-384-23-38, «гаряча лінія» Міжнародного Комітету Червоного Хреста 0-800-300-155, цілодобова «гаряча лінія» організації з психологічної підтримки 7333.
Ірина ЛЬВОВ.
Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
